Ніч і зорі
Я лежу на траві. Дивлюся на зірки. Ти залишив мене тут — одну й п'яну. Ти залишив мене, бо я сказала забагато. Забагато того, що сиділо всередині мене занадто довго. Я не втримала свого безкісткового язика...
Але ж не залишати п'яну жінку серед ночі, лежачу на траві, бо вона не в змозі більше йти.
Я більше не можу йти. Не можу йти разом із тобою.
Я краще стану такою ж зелено-жовтою травою, що вже чекає свою осінь. Вона огрубіла, вона більше не росте, але так жадібно хапає останні промені ще теплого сонця.
А чи завжди повітря вночі таке важке? Чому так важко дихати?
Я хапаю повітря ротом, бо ніс уже не дихає, а очі вже не бачать тих яскравих зірок наді мною.
Ллються солоні ріки по моїх червоних щоках.
Я не втримала себе в руках двічі за цю добу. А може, я нарешті відпустила себе на волю. Нарешті захотіла бути собою.
Я більше не хочу тримати себе у футлярі...
Не тримай мене, час і простір. Я лечу до вас, зорі. Мої зорі, бо я вас люблю. Бо я — це я.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Roby York