Архів почуттів

— Я мусила це зробити! Будь ласка, зрозумій, — крізь сльози промовляла ледь чутні слова дівчина.

Йшов дощ. На заправці стояла пара. Вона плакала так сильно, що дощ не встигав змивати її сльози. Невисока, світловолоса дівчина була промокла наскрізь. Вода стікала з манжетів її ще білої зранку блузки. Він — високий брюнет у шкіряній чорній куртці. Вода спокійно стікала з його темного волосся, наче вони стояли під різним дощем, хоча відстань між ними була не більше півметра. Вони були наче так близько, але здавалося, що прірва між ними росте з кожною секундою.

— Мені вже час. Я поспішаю, — сухо й без емоцій промовив чоловік. Він спокійно сів на поруч припаркований мотоцикл та поїхав, не обертаючись.

Вона повільно опустилася на коліна, опершись рукою на бордюр, — наче не бажаючи, щоб земля наближалась до її обличчя. Вона сиділа безсила, а сльози не припиняли грати з дощем у перегони.

— Вам допомогти? — невинно запитав працівник, намагаючись зробити вигляд, наче він, як і всі інші, не бачив, як щойно пара емоційно сперечалася.

Дівчина виразно похитала головою, відмовляючись від допомоги, та так і залишилась сидіти на ще гарячому мокрому асфальті.

За кілька кілометрів від заправної станції з ревом мчав мотоцикл. Дощ скінчився. Чоловік зупинився на в'їзді в місто. Він звик не сумніватися — але сьогодні щось тріщало всередині. Серцем відчувалася помилка, адже ця дівчина — це мрія, це недосяжна зірка з неба, це грайливе тепле море, це недостигла полуниця. Вона — ніжна квітка, яку він завжди боявся поранити. Зараз він зробив саме це, навіть більше, він зламав її. Але замість того, щоб визнати, що вчинив невірно, він продовжував рухатися далі від неї.

Дівчина зібрала залишки своїх сил, скрутила ще мокре волосся в негарний пучок та гордо пішла в протилежному від мотоцикла напрямку. «Чи зможу я без тебе? Бо я не хочу. Мій світ — це ти. Мій світ тепер порожній...» — витали похмурі думки в її голові.

Здається, природа оживала від отриманої вологи в літній вечір. Пахло прохолодою та зеленню. Але сьогодні дві душі стали порожніми...