Слово крізь порох

​«Стріляй!... Стріляй! Може, вже кінець...

Ні, я не боюся смерті, кажу — не боюся...

Я собі шепочу завжди під ранок:

Не бажаю стояти перед вами на колінах!

Краще згину у тьмі, краще пристрелюся,

Та голови своєї перед вами не вклонюся!

​Та вірші мої — не для вас, не для вас...

Вони лиш для боротьби проти вас...

Я хотів би бачить вільну солов’їну,

Лиш за одне я борюся — це ти, Україно!

​Вистріл... Бах!

І полетіло поетичне слово в прах.

Та не помре попри терор наша з вами,

люди, віра!

Не помре ані слава, ані надія.

Ми будемо жити, ви будете... Знаю...

Та знаю, що я на вас із неба споглядаю...»