Мій

Береш у свої сильні руки

холодні пружнії сідниці.

Сердець я чую тихі стуки —

чи може знову лише сниться?

Твій подих завмирає на вустах.

А мене картає лише одне:

чому лиш зараз я в твоїх руках,

чом раніше ти не кохав мене?

Дихання моє — важче, чутне,

немов у сні, немов у тінЯх.

Майбутнє точно каламутне,

бо без тебе як? Тепер — ніяк.

Тримаєш серце в своїх руках,

що в грудЯх моїх печеться.

З тобою на диких швидкостЯх

пристрасть наша розженеться.

Ти заниряєш в мене там,

де іншим лиш кортіло.

І відчуваєш мене так —

відкрито, ніжно, вміло.

Міцно талію тримаєш

і рухаєш вперед-назад.

Наче всю мене ти знаєш,

бо так не можна наугад.

Рухай, рухай, не спиняйся,

як мед — солодкі поцілунки.

Нині сам собі зізнайся:

це долі щедрі подарунки.

Якщо горіти — то удвох,

до єдиної краплини.

ЗасипАти в ядра порох,

згоріти — та без провини.

Ох, ця блаженна наша мить…

Нарешті став моїм ти.

Якби вистачило сили

до вічності продлити.