Герої не вмирають
Мама сина колисала,
йому пісеньку співала:
"Люляй-люляй, любий сину,
набирай козацьку силу".
Мама сина доглядала,
скільки нічок не доспала!
Та зростав синок швиденько,
і раділо їй серденько.
Мама сина цілувала
і до серця пригортала.
Вже пішло дитя у школу,
звідти у життя дорогу.
Мама сина проводжала,
хоча серцем відчувала,
що єдиний син у неї
вже між небом і землею.
Мама сином ся гордила,
що козацька в ньому сила.
Син військовим хотів стати –
землю й мати захищати.
Мама молиться за сина,
щоб не згасла в ньому сила,
щоб нападники зі сходу
відійшли від їх народу.
Мама у небес благає,
лиш одного сина має.
Та орда не відступає –
в чорта совісті немає.
Мама над синочком плаче:
"Спи спокійно, мій козаче".
Відібрали в неї сина,
враз змарніла мати сива.
Мама сина поховала,
катів кремлівських проклинала,
змучилось її серденько
та й згасало помаленько.
Мама ангела уздріла,
біля нього поруч сіла –
упізнала свого сина,
хоч у нього були крила.
Мама спів його почула –
сина голос не забула.
Мовив: "Плакати не треба,
я тому прийшов із неба".
Мама сина пригортає
і над вушком промовляє:
"Я сумую за тобою,
забери мене з собою".
Мама відповідь почула
і умить усе збагнула.
Ангел підхопив сльозинку...
"Повертайся ще, мій синку".
Мама міцно задрімала,
слова сина пам'ятала:
"Буду я приходить в снах,
в ніжних маминих піснях".
Мама роки рахувала,
в снах із сином розмовляла,
і боролась щогодини
для синочка і Вкраїни.
(Вересень 2021 р.)
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.