Герої не вмирають

2208
Публікація: 05.08.2022
Вірш
Завершено

Мама сина колисала,

йому пісеньку співала:

"Люляй-люляй, любий сину,

набирай козацьку силу".

Мама сина доглядала,

скільки нічок не доспала!

Та зростав синок швиденько,

і раділо їй серденько.

Мама сина цілувала

і до серця пригортала.

Вже пішло дитя у школу,

звідти у життя дорогу.

Мама сина проводжала,

хоча серцем відчувала,

що єдиний син у неї

вже між небом і землею.

Мама сином ся гордила,

що козацька в ньому сила.

Син військовим хотів стати –

землю й мати захищати.

Мама молиться за сина,

щоб не згасла в ньому сила,

щоб нападники зі сходу

відійшли від їх народу.

Мама у небес благає,

лиш одного сина має.

Та орда не відступає –

в чорта совісті немає.

Мама над синочком плаче:

"Спи спокійно, мій козаче".

Відібрали в неї сина,

враз змарніла мати сива.

Мама сина поховала,

катів кремлівських проклинала,

змучилось її серденько

та й згасало помаленько.

Мама ангела уздріла,

біля нього поруч сіла –

упізнала свого сина,

хоч у нього були крила.

Мама спів його почула –

сина голос не забула.

Мовив: "Плакати не треба,

я тому прийшов із неба".

Мама сина пригортає

і над вушком промовляє:

"Я сумую за тобою,

забери мене з собою".

Мама відповідь почула

і умить усе збагнула.

Ангел підхопив сльозинку...

"Повертайся ще, мій синку".

Мама міцно задрімала,

слова сина пам'ятала:

"Буду я приходить в снах,

в ніжних маминих піснях".

Мама роки рахувала,

в снах із сином розмовляла,

і боролась щогодини

для синочка і Вкраїни.

(Вересень 2021 р.)

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі