Із раптового, невисокого…

Із раптового, невисокого, нерозгаданого: «прости»,

За сніговими огорожами по дорозі замерзло «ти».

Десь на спомини дзвони кликали — душу різали на хрести,

А в думках незагойним гомоном ті пекельні слова-мости.

На вервечечці постиналися, що торкалася висоти.

І соталися,і болілися, і молилися до води…

Як не стане між нами холоду — стануть пагорби і льоди.

Десь в дорозі заквітне полум’ям «ти», що зважилось на «прости».