Спиніться всі!

Спиніться всі!

Завмрімо на хвилину!

На холоді давно мій голос схрип...

У темряві шукаємо людину.

Як сенс буття, як скарб, як патерик...

Відлуння ночі нам поверне тризну.

Де? Тут! Ось тут! Копай!

Замерзлі руки рушать темінь зимну,

З’єднають нитки, згорнуть небокрай.

Мовчання мить. І тягнуться хвилини.

На язиці висить гіркий матюк...

У в’язкій тиші... чутно плач дитини.

Копаймо швидше! Там! Ще чутно стук!

І рухом сколихне завмерлий натовп,

Розворушить, запустить механізм...

Нового світу проклятий Пілате,

Ти щось колись казав про гуманізм?

Десь там під плитами, напевно, є людина.

Січневий холод виморозить знов,

Рве нігті в кров оскаженіла глина,

Але сильніша за бетон любов.

Спиніться всі! Завмрімо на хвилину!

Тендітне тіло втиснуте в бетон.

Ми вигризли його у домовини,

Розбили цей невидимий полон.

І хай Пілат вмиває руки в скверні,

У нас в долонях пульсу тонка нить

Сьогодні Бог, він разом з нами... смертний

Він поруч. Тут! У ланцюгу стоїть.

27.01.2026