Вона.

Новий день, як старий. Знову кава, вікно.

На плечах її втома, неначе пальто.

Вона крокує по місту, що ховає нутро

І пензлем у хмарах малює панно.

Вона серед вулиць типових квартир

З дощем танцювала поміж краплин.

І небо їй зводило свій монастир,

З відблиску фар й яскравих вітрин.

В її темних очах відбивався цей світ,

Її крила тремтять від майбутніх доріг.

І планети злітали зі своїх орбіт,

Коли зранку вона мовчки йшла за поріг.

В її рюкзаку трохи фарб та дрібниць.

Квиток на трамвай, не дочитаний вірш,

Загублений шарф та купа таблиць,

А в телефоні коротке: Привіт.