❤︎

Простягаю свої лапи, свої гострі кігті,

До душі, що має рани, марить і тьмяніє,

Заклинаю і благаю - аж кусаю лікті:

Ти віддай всі свої болі - серце ж-бо хворіє.

Я зроблю із цього болю темнії чорнила -

Аж тоді рядки поллються безкінечним плином.

Чарівне перо візьму - то янгольські крила,

І писатиму, поки все не виб'є клином.

Я - пустеля, у мені вічність виє вітер,

Все життя шукаю біль, порожнеча ниє.

Звідусіль збираю їх, ті краплини літер,

Ну коли ж накрапне дощ, і мій відчай змиє?..

(16.05.2025.)