зима vs літо

Все ж літо — гучне і нестримне,

Наче тусовка на хаті у друзів.

Воно промовляє до нас загравою

Голосів, що піняться у морі зелені.

Натомість зима — холодна і тиха.

Зимою можна почути відлуння

власного шепоту, що гуляє околицями

Сіл і містечок, шепоту відчайдушного

Та надто говіркого. Шепоту грізного,

Гіркого і безпорадного.

Літо зігріває теплом і голубить

Ніжністю світанкового неба.

Літо вміє зберігати секрети, співає

Колискові, а в радісні миті — весело

Здіймає руки вгору і витанцьовує

Танець перемоги та щастя.

Зима ж нічого не втаїть — розповість

Все, що хотіли поховати глибоко на дні

Стривоженої підсвідомости.

Морозні ночі віщують біль і втрати,

Наче застерігають: «Заведу тебе, тікай».

І таки заводять. Заметілі тягнуть

За собою в краї нестерпного розпачу,

Вічного сну. Сну негарного, неспокійного.

Це не той сон, котрий ти бачив влітку —

Коли на фоні грає симфонія, виконувана

Кониками-стрибунцями та пташками.

Не той сон, з якого тебе розбудить

Клекотіння лелек спозарання.

Сон непробудний, лютневий… Сон,

Що наснився наприкінці зими і не

Закінчується вже котрий рік.

Сон зимового затінку, позбавлений

Святкового духу, родинного тепла та затишку.

Сон чорно-білий, смутний і довгий.

Все ж літо — гучне і нестримне,

Неначе невгамовна дітвора.

А зима холодна і люта…

Вона загартовує, зміцнює дух,

Змушує згадувати те

Безтурботне і тепле літо,

Яке вміє зберігати таємниці

І

Яке неодмінно ще прийде знову.