мимохідні

ми (не)мимохідні й нічого не варті,

як подих, остання краплина дощу

зірки, що минають в якомусь дитячому хтивому жарті

вагони, що трощать тишу нічну

на пошматованих ребрах боляче спати

(все рівно з тобою більше не сплю),

хоч кожен момент здається примарним,

хоч трохи, ось-ось - і опинюсь в Раю

і кожного разу твій погляд ніяк як уперше

від доторку - тіло боїться втратити мить

нічні вулиці враз стали свідками найкращого в світі дуету

під світлом думок і вуличних ліхтарів