Коли вона спить

Це маленьке місто занадто велике,

Для випадкових зустрічей посеред ночі.

І усе у ньому здається безликим,

Коли шукаєш у темряві її чорні очі.

Ти малюєш у небі їй розділові знаки,

Що шифром лягли серед рядків і літер.

І в кінці повідомлення не ставиш крапки,

Бо боїшся, що воно розтане в повітрі.

Ти боїшся прокинутись вранці без неї,

Тільки для себе готувати сніданок.

І броню кожен день одягаєш на плечі,

І палиш цигарку, немов на останок.

Ти вчишся кричати тишею в небо,

Ховати слова під шкірою міста,

І босими ногами ступати на лезо,

Бо знаєш, що біль ніколи не бреше.

Ти фарбою пишеш її ім’я на асфальті,

Наче його не було до цього.

Але коли вона спить в сусідній кімнаті,

Ти слухаєш тишу і ранок довкола.