Парадоксальний баланс

Едмунд піднявся з підвалу. Вивів свій паровий екіпаж із гаража і спрямував його до околиць міста, де готичні будинки поступалися місцем простим дерев'яним хатинам, а парадні вулиці — ґрунтовим дорогам. Туди де запах мастила змішувався із запахом диких трав та вогкості.

Він зупинився біля невеликої майстерні, на вивісці якої було намальоване зубило, перекреслене гілкою верби. Місцеві казали, що тут лагодять усе: від парових двигунів до людських душ.

Едмунд вийшов з екіпажу і постукав у важкі дубові двері. Йому відчинили не одразу. За дверима стояв літній чоловік у фартусі, забрудненим чимось сріблястим, що нагадувало мастило. Перш ніж впустити Едмунда господар привітався та попередив:

— Не приймаю замовлень після заходу сонця. Особливо від людей.

Едмунд ледь помітно всміхнувся.

— Я ваш новий сусід. Придбав маєток біля пагорбу за полем. – Він хотів показати на маєток, але літній чоловік його випередив.

— Маєток Вангелінів?! Ви справді його придбали?

Едмунд ствердно кивнув.

— Тоді, ні слова більше. Проходьте, пане…

— Едвардсон. Едмунд. – Молодий чоловік тактовно вклонився знявши капелюх.

— Едвардсон…ага. Тоді так, можна повірити, що Ви маєток придбали, а не успадкували. – старий зачиняє двері. – Прошу, пане, проходьте. Вам напевно не терпиться дізнатись, що тут зранку сталося? – Крізь його обвислі вуса можна було впізнати іронічну посмішку.

Едмунд присів за стіл у вітальні й кивнув озираючись.

— Одну секунду. Марто! – Гукнув сивочолий когось.

За мить у дверях вітальні з’явилась середніх років, середньої статури та не висока приємної зовнішності пані. Її світлі кучері світились в денному промені сонячного світла, яке вже почало сідати за обрій. Від чого жінка мала заспокійливий хоч і трохи кумедний вигляд кульбабки.

— Марто, мила, неси пиріг. У нас гості. – Знімаючи фартук попросив господар.

Кивнувши головою на знак вітання до мене жінка зауважила:

— Ой, Стефане, а я хотіла його до Агнешки віднести. Після ситуації з Томасом, моя компанія їй не завадить.

— Гадаю, що Агнешка буде рада твоїй увазі і без пирога. Не думаю, що їй зараз чогось хочеться з’їсти.

Знизавши плечима жінка зникла в бік кухні.

Коли вона повернулась із ароматною випічкою та фірмовою сливовою настоянкою, Едмунд підвівся подякувати й зауважив:

— Мм, дуже апетитно пахне й виглядає, пані Марто. Я сьогодні ще не снідав. Дякую за турботу.

Вона посміхнулась. Розставила тарілки перед чоловіками. Стефан повідомив їй, що гість прийшов дізнатись більше про маєток та подію з ранку. Обличчя Марти змінилось. Вона, наче збагнула найбільшу таємницю Всесвіту. Змахнувши руками в повітрі, ніби диригент, вона швидко зібрала все, що так дбайливо розставляла на столі. Навіть виделку з рук Едмунда вона теж поспіхом забрала. Скомандував перейти негайно до їдальні жінка заметушилась в бік кухні.

Знизавши плечима Стефан всміхнувся потираючи руки.

— Якщо господиня скомандувала у їдальню…не бачу сенсу сперечатись.

Коли чоловіки вмостились за довгим столом у їдальні Едмунд із захопленням розглядав інтер’єр. На диво він був більш готичний в середині і відрізнявся від суворого приземистого, навіть простуватого стилю ззовні.

Марта повернулась та почала оперативно розставляти страви повного обіднього раціону. Те, що це стіл накритий з приводу візиту гостя було зрозуміло через пиріг, який був надрізаний та стояв посередині страв.

Чоловіки спостерігали за блискавичними рухами жінки й навіть не встигли зрозуміти коли вона встигла все сама це принести. Коли вона, врешті вмостилась в голові стола, то здивувалась, що ніхто не їсть.

Стефан розсміявся в свої сиві вуса й попередив, що без цікавих історій пан, Едвардсон не піде.

Марта склала руки перед собою.

— Точно, без історій не підете, — мовила вона, зиркнувши на Едмунда уважніше, ніж дозволяє проста гостинність, — то слухайте й не перебивайте.

Час летів не помітно. Кожна історія подружжя Стефана та Марти Фільчик відбивалась у серці Едмунда частинами пазла, які ще треба буде скласти в єдину картину, а для цього йому треба буде розвіятись та побачити всі елементи, так би мовити, згори.

Коли він покинув гостину майстерню, то зрозумів, чому тут ремонтують не лише машини. Історія про візити блідої дівчини зацікавила його найбільше. Особливо момент, що її візити були за останні десятиліття рідкістю, а випадок із Томасом нагадав її почерк. І припущення Агнешки про вампірку…Все це мало вкластись в його голові спокійно та врівноважено в поєднані із записами прадіда.

Завівши свій екіпаж, Едмунд вирушив до місцевого пабу.

Дорога до пабу пролягала повз останні дерев’яні хатини, де світло у вікнах уже тьмяніло. Далі починалася вузька брукована вулиця, що вела до єдиного місця в околицях, де новини з’являлися швидше, ніж газети.

Паб «Іржавий гвинт» стояв на роздоріжжі — напівкам’яний, напівдерев’яний, із вивіскою, що похитувалася на ланцюгах. На ній був намальований кухоль, з якого здіймалася пара, що дивним чином нагадувала крило.

Він зустрів Едмунда гулом голосів, запахом дешевого елю та тютюнового диму. Тут, на межі міста і лісу, збиралися ті, хто не боявся туману, або ті, хто вже занадто багато бачив, щоб боятися.

Едмунд пройшов до стійки, відчуваючи на собі погляди. У своєму дорогому одязі він виглядав тут чужорідним елементом, як витончений механізм серед купи брухту.

Він сподівався знайти тут відповіді, або хоча б чутки, які допоможуть пов'язати розповіді Стефана про «бліду дівчину» з тим, що він бачив сам.

Коли він присів навпроти тісної сцени, або того, що віддалено нагадувало її його погляд намагався зачепитись за офіціанта, бодай когось, хто міг би запропонувати меню. І тут, він почув її…

На круглій імпровізованій сцені за стійкою з мікрофоном співала невисока жінка. Вбрана згідно сучасного стилю та місця. Визначити її вік було складно через тьмяну підцвітку. Вона співала. Здається, щось французькою. Молодому чоловіку було складно розібрати й зорієнтуватись оскільки її розкосі карі очі зацікавили його найбільше.

Її погляд ковзав залом — повільно, майже байдуже. Але в одну мить — наче за невидимим сигналом — її очі зустрілися з його.

І світ звузився.

До реалій пана Едвардсона повернули чотири грізно налаштовані постійні клієнти пабу.