Моя весно

А ти прийшла ще, мабуть, відучора,

Ввірвалася в останній день зими,

Як те дитя, якому зла сеньйора

Не дозволяла сипати квітки…

Така мала, а в лігві Людомора

Преясним сонцем вигріла стежки.

Котився світ з Содому до Гоморри —

Ти так невтомно сіяла грядки.

Летіть додому, ластівки-лелеки,

Як підростеш — прилинуть солов’ї.

Учора ти була така далека,

Сьогодні — думи і вуста твої.

Теплом любові скоро крига скресне:

Вогонь кохання стрінь, розмай її!

Моя весно, омріяна, воскресла —

Жадане щастя Матінки-Землі.