Останій обранний

Я з'явився десь у космосі... здається, на місяці...

Я бачив Землю... але де я стояв?

Я стояв на горі трупів...

Це були люди... чоловіки, жінки, діти...

Я стояв на їхніх тілах...

— Кайро! Кайро! Це не смішно, верни мене назад!

Тут я почув грохіт...

Це був Кайро...

Він був більше ніж Земля у 10 разів!

Він стояв позаду планети і просто дивився на мене...

— Я можу знищити цю планету за лічені секунди...

Він взяв Землю у руку...

— Ти теж це можеш, — сказав Кайро, дивлячись на мене.

Він показав на мене пальцем.

— Якщо ти цього не зробиш... всі люди помруть. Демони теж помруть.

— А від кого демони помруть?

— Я не можу тобі сказати. Якщо я скажу... цього не відбудеться.

— Що не відбудеться?

— Теж не можу сказати.

— Ясно...

— Це твоє тренування на сьогодні.

Ти маєш перемогти орду із мільярда людей.

Ти маєш їх усіх вбити.

— ВБИВАТИ ЛЮДЕЙ?!

— Так. Але тут не тільки люди.

— Тут ще демони... і всі вони хочуть тебе вбити.

— Я повернусь через 20 годин. Подивимось, що буде.

— Я не можу їх вбивати...

— Я НЕ БУДУ ЇХ ВБИВАТИ! — говорив я сам собі.

Я відчував біль...

Мене били...

Я ледь не помер...

Але я не буду їх вбивати...

Я не можу...

Але тут...

Я почув звук...

— Вставай.

— І вбий їх.

— Це для твого блага...

Я відкрив очі.

Я встав...

— Меч імператора!

Меч з'явився у моїй руці...

І я почав битися.

Одного за одним...

Я вбивав їх усіх...

Я майже всіх знищив...

Я бився приблизно 15 годин без жодного перепочинку...

Я стояв у крові...

Мій одяг був роздертий...

Все тіло було в ранах...

Тут з'явився Кайро.

— Ти молодець...

— Ти справився.

— Проснись.

Я прокинувся на ліжку у карцері...

Мені було так само погано, як і тоді...

І найголовніше...

У мене були ті самі шрами...

Наче я справді там був...

І це був не сон...