Тихо плине вода

Тихо плине вода у річках і струмках,

Швидко линуть літа - лише слід у очах.

Скільки марив у снах і скількох я кохав -

Я сказав би усе, якби міг. Якби знав...

Десь далеко між хмар запалав той вогонь,

Що шукав його я, що не можу збороть!

Що так зве і манить, й знов обдурить мене...

Але йду я вперед, мов мене щось жене.

І іду я, і бачу - то ти вдалині,

І легка, й недосяжна, як завжди, мені.

Я постягую руки, ти всміхнулась й... нема.

А на місці, де ти - лише сива пітьма.

Я іду і шукаю твої там сліди,

Та вони позникали усі, як завжди.

І немає притулку душі, що спалив.

Не знайшовши, я знову тебе загубив...

Я не знаю тебе, хоч і прагну узнати:

Щось між нами таке, що не можу здолати...

Нездоланне ніщо! Скалить зуби воно...

Ми ж, мов в небі зірки - лиш знайомі давно.

Ми як в небі зірки, але ж ми на землі,

І ховаємо очі, як діти малі.

Ми не бачим того, що обох нас тримає...

Й мені сумно: між нами нічого немає...

06.07.2000.

Зазирніть у буктрейлер!