Ніжність прибита каменем

Ніжність прибита каменем,

розтеклась на траві веселкою.

Шрамами обростали ранніми

тріщини у землі, що між вежками,

збудувала собі я старанними

уривчастими межками.

Рясно розлиті мрії

у водойми безкраїх пустот.

Розчинила я ранками інеї й

між війками — солоних істот.

Поховала веселкові радощі,

під заземлений втомами стовп.

Заблукала між власними ранами,

заблудила, як голка в сноп.

І зібрала з уламків скляних,

монотонні дива без див.

А у сни що збираються марами,

у розколотий серцем обман,

я тікала наче за хмарами,

ховався всеїдний туман.

І воно все так солодко пахло,

дурило мене безсоромно.

Хапала долонями мари я,

хапала їх так судомно…