Покликані: У полоні темряви. Книга 3. Частина І

— Святе, що ти тут робиш? — розгублено запитала Вікторія.

— Крихітко, тебе довго не було, — м’яко промовив Святослав, не відводячи погляду. — Я хвилювався за тебе.

Вікторія відчула тепло його турботи та серце ще більше зраділо. У його очах вона бачила щиру тривогу і підтримку, і це було важливіше за будь-які слова.

Святослав швидко наблизився до неї та обережно взяв за руку.

— І не випадково хвилювався, — втрутився Віктор, пильно спостерігаючи за ними.

Вікторія сердито розширила очі й глибоко подивилась на брата. Святослав відчув різкий запах її загоєних ран. Він злегка збентежено відвів погляд, відчуваючи, як аромат ще свіжої крові, що просочила оселю після падіння, огортає все навколо.

— Що тут відбулось? — затурбовано спитав Святослав, дивлячись на Віктора.

— Все гаразд. Нічого страшного не сталось, — спокійно промовила Вікторія, не відпускаючи його руку.

Святослав перевів погляд на Віктора, який стояв непохитно, його очі пильно стежили за ним. Напруга в кімнаті зростала, і Вікторія завмерла, спостерігаючи за ними. Вона благально подивилася на брата, хитнула головою, даючи зрозуміти, щоб він більше нічого не говорив.

Раптом у будинок увірвались інші вампіри. Лука та Максим ледь встигли вимовити слово, як голосно закричала Росана:

— Вікторія! — пролунав її вигук. — Слава небесам, з тобою все гаразд!

Вона кинулась до подруги, одним рухом вирвала її з рук Святослава та міцно обійняла.

— Ми одразу почали тебе шукати, — почала вона поспішно розповідати. — Але тут тебе не було. Ми не знали, де ти. Я ледь не збожеволіла! Ти навіть не уявляєш, які думки роїлися в моїй голові. Це просто жах. Останнім часом якась чортівня відбувається…

Тут вже долучилась Зореслава. Вона підбігла до Вікторії з іншого боку та теж почала вигукувати:

— Все ж не легко бути Покликаною. Кожна зараза у цьому світі прагне нашкодити тобі! — Зореслава то обнімала Вікторію, то махала руками, то знову притискала її до себе. — А ти ще така слабенька! Ти навіть не відійшла від того, що сталось на твоєму дні народженні, і тут вже нова трагедія…

— Та заспокойтесь ви! — різко перебила її Вікторія, не витримавши. — Чого ви взагалі вирішили, що зі мною щось трапилось?

— Макс прилетів до тебе після заходу сонця, хотів поговорити, — почала Росана, — але нікого не застав, тільки відчув запах твоєї крові.

Після цих слів Вікторія розгубилась. Віктор незадоволено перевів погляд на розгубленого Максима, який і без того ніяковів від частих поглядів Святослава.

Дівчата й далі щебетали, розповідаючи, як хвилювались за Покликану і як радіють, що з нею все гаразд. Вікторія ледве встигала їх заспокоювати, та подруги знову й знову починали голосити. Зрештою цей галас остаточно вивів Віктора з терпіння, і він втрутився у жіночі вигуки:

— Думаю, вам вже не варто так перейматись, — мовив він спокійно, але твердо. — Можете бути певні: з Покликаною все буде добре.

Віктор рішуче взяв Вікторію за руку й притягнув до себе.

— Зараз поїдемо в замок. Ти забереш свої речі й знову переїдеш.

Вікторія навіть не встигла відкрити рота, як подруги знову загомоніли.

— Куди переїхати? Знову до тебе? — обурилась Зореслава.

— Так, до мене, — спокійно відповів Віктор.

— Покликаній буде краще з нами, у замку Вогняного Крила. Там вона під захистом вампірів, а не тут, де щомиті може вдертись всяка нечисть — то вовки, то перевертні, а тепер і скажені відьми, — майже кричачи Росана.

Віктор ще сильніше притягнув сестру до себе.

— Вікторія скоро отримає Прощення. Вона повинна дедалі менше контактувати з вампірами, — суворо промовив він.

Його слова приголомшили всіх: дівчата втратили дар мови, Вікторія здивовано зиркнула на брата, Лука й Максим завмерли від почутого. Лише Святослав не витримав такої зухвалої поведінки. Він рішуче зробив кілька кроків уперед, у його погляді спалахнула лють.

— Ти вже забув, як мало не загриз Покликану? — випалив він. — Вампіри ніколи не скривдять її, на відміну від перевертня.

Віктор навіть не ворухнувся поглядом. Він залишався спокійним, пропускаючи слова Святослава повз вуха. Лише міцніше стиснув руку сестри й ще сильніше притиснув її до себе.

— Незабаром Вікторія знову стане людиною. Саме вампіри тоді становитимуть для неї найбільшу небезпеку, — твердо наполягав він.

— Послухай… ти… — не витримав Лука й теж ступив кілька кроків уперед.

Але саме в цю мить, на свою біду, його перебив Максим:

— Може, послухаємо, що скаже Вікторія? Нехай вона сама вирішить.

Та не встиг він договорити, як на нього накинулися всі вампіри.

— Дитино, хоч ти помовчи! — вигукнула Росана.

Її одразу підтримала Зореслава, а слідом долучився й Лука. Галас здійнявся такий, що вже не було чути ані слів Максима, ані когось іншого.

— Та замовчіть ви всі! — нарешті зірвалась Вікторія.

Вона затулила вуха руками й опустила голову, не витримуючи цього хаосу.

— Просто… прошу, заспокойтесь, — уже благально промовила вона.

Усі стихли. Тиша опустилась важко й раптово, наче відчуття сорому накрило кожного, бо справді всі поводились надто невгамовно.

— Добре, — промовив Святослав після довгої паузи. — Нехай Покликана залишиться з тобою, якщо вона сама цього хоче. Але за однієї умови: я буду з Вікторією. І не думай, що я залишу її на самоті з тобою.

— Ти справді вважаєш, що Покликана буде в небезпеці зі мною? — холодно запитав Віктор.

Святослав лише трохи нахилив голову й міцно подивився йому в очі.

— Ти — другий Покликаний. Ти єдиний, хто може їй зашкодити, — сказав він спокійно, але загрозливо.

Вікторія мовчки спостерігала за ними. Віктор ледве стримував себе, щоб не перевтілитись у вовка і не накинутися на вампірів — тільки присутність сестри й тримала його в межах розумного. Якби не вона, він уже давно перегриз би їм усім горлянки. Вампіри дивились на нього, наче вміли читати його думки, їхні червоні очі випромінювали справжню загрозу.

— Я залишаюсь, — суворо проговорив Святослав.

— Як хочеш, мені байдуже. Одне скажу точно — Вікторію я не відпущу, — суворо промовив Віктор.

Нарешті вампіри почали заспокоюватись. До Вікторії підійшла Росана та дбайливо взяла її за руку.

— Якщо щось трапиться, ти знаєш, ми завжди на сторожі, — лагідно промовила вона.

— Дякую вам усім за турботу, — відповіла Покликана. — Але ви даремно так сильно переживаєте за мене.

Та вампіри, наче не слухаючи її слів, повторювали лише одне: «Роздеремо кожного, хто насмілиться завдати тобі шкоди!»