Покликані: У полоні темряви. Книга 3. Частина І

Зранку Хелена неохоче спускалась сходами. Кожен крок був повільним, ніби її тіло ще не хотіло залишати спокій кімнати. Щойно вона ступила на перший поверх і ще не дійшла до кухні, її відразу огорнув приємний, теплий аромат свіжозвареної кави. Запах ніжно розливався по всьому будинку, огортаючи все відчуттям спокою та затишку, неначе запрошуючи залишити турботи ночі позаду.

Хелена тихо зайшла до кухні. Стіл вже був накритий до сніданку: у трьох тарілках лежали запашні, пухкі млинці, від яких йшов ніжний аромат. Віктор обережно розливав каву по чашках, а її ароматна пара підіймалась легким димком. 

Тим часом Вікторія стояла біля кухонної шафи, задумливо розглядаючи щось серед баночок зі спеціями та варенням, ніби шукала ідеальний склад для ранкового настрою.

— Привіт! — радісно вигукнув Віктор, коли побачив Хелену.

— Доброго ранку… — тихо промовила вона, ледве підіймаючи погляд.

— Будеш снідати? — дбайливо спитав хлопець.

Хелена лише мовчки похитала головою та сіла за стілець. Віктор одразу підсунув їй тарілку та чашку з кавою та ніжно обійняв за плече.

— Так, що тут у нас? — з подивом промовила Вікторія, оглядаючи шафу. — Є горішки, згущене молоко, джем, родзинки…

— Все давай, — без вагань відповів Віктор.

Хелена лише мовчки спостерігала за братом і сестрою. Вони були такі веселі, живі, чого не можна було сказати про неї. 

Вікторія просто сяяла: легко рухалась поміж столом та шафками, на ній була гарна сукня, що витончено підкреслювала фігуру, а волосся елегантно зібране в зачіску. Вона була сповнена енергії та постійно посміхалась. 

Хелена ж глянула на себе і відчула контраст: вона все ще була в піжамі, волосся розкуйовджене, а обличчя трохи пом’яте від сну. Її відчуття втоми та неохоти ще більше підкреслювали різницю між нею та сяючою Вікторією.

Віктор помітив легке збентеження Хелени та стурбовано спитав:

— Чому не снідаєш? Тобі не подобаються млинці?

Вікторія одразу відірвалась від чашки з кавою та уважно подивилась на Хелену.

— Може, ти хочеш щось інше? — дбайливо промовив Віктор. — Яєчню, чи, можливо, тости? Я з радістю приготую тобі зараз.

Хелена тихо похитала головою:

— Не потрібно, — промовила вона, ледве підіймаючи погляд.

Вона взяла виделку і почала повільно їсти млинці, насолоджуючись їхнім ароматом і теплом, яке поступово розливалось всередині, трохи відганяючи сон і ранкову втому.

Коли вони закінчили снідати, Віктору зателефонував клієнт, і він вийшов на подвір’я, розмовляючи по телефону. 

Вікторія швидко взялась мити посуд, невтомно рухаючись між раковиною та столом. 

Хелена ж усе ще сиділа за столом, повільно перебираючи залишки їжі на своїй тарілці, тихо щось шепочучи сама собі. Її думки були віддалені, і навіть легкий шум води та кухонних звуків не міг її відволікти.

— Після себе посуд мий сама! — різко проговорила Вікторія.

Хелена здригнулася і підняла на неї погляд. Вікторія стояла, склавши руки на грудях і сердито дивилась на неї.

— Зберись вже… — прошипіла вона крізь зуби. — Ти навіть не уявляєш, як ти мене бісиш! Коли я отримаю диплом, поїду звідси геть.

Вікторія різко зібрала свої речі й попрямувала до виходу.

— Щоб мене не бачити?! — крикнула Хелена, коли Вікторія вже майже вийшла з будинку.

— Це головне моє бажання! — пролунало у відповідь, коли двері закрились за нею.

У цю хвилину Віктор знову зайшов до кухні.

— Віка вже… — почав він, але, почувши, як її машина виїхала з подвір’я, продовжив: бачу, вже поїхала.

Він сів поруч із Хеленою й подарував їй теплу усмішку.

— Сьогодні мені потрібно лише підписати кілька документів на роботі, — сказав він майже урочисто. — А решту дня я буду вільний. Може, проведемо його разом?

Хелена підняла на нього розгублений погляд. А Віктор лише ширше усміхнувся, дивлячись на неї закоханими очима.

— Так, чудова ідея, — нарешті посміхнулась вона йому.

— Чудово! — зрадів хлопець.

Віктор підвівся, а в його голосі прозвучала рішуча радість:

— Тоді так. Я зараз швидко з’їжджу на роботу, владнаю всі справи, а ти поки наряджайся. Потім одразу приїду за тобою.

— Добре, — тихо відгукнулася Хелена, відповідаючи йому усмішкою.

Він нахилився ближче, ніжно торкнувся її вуст своїми й прошепотів:

— Кохаю тебе.

Схопивши ключі з полиці, Віктор поспішив до виходу.

— Я скоро повернусь.

Двері зачинились, і в кімнаті запанувала тиша. Хелена важко зітхнула, зібрала в кулак усі свої сили та піднялась нагору.