Крок другий: Перший ... разом

Перша рибалка разом

Анонімний автор

фемслеш

18+

Жанр твору: етнофентезі

Анотація:

Зоря досить звичайна дівчина. Може не така сильна, як ті жінки, які прямують до лавр Характерниць, втім для риболовлі цього й так достатньо. Одягнувшись в козацьку форму, щоб мати все ще думала, що вона намагається вихвалити їх маленьке поселення серед сестринства, в якому навіть про її існування не знають, Зоря прямує рибалити, не знайшовши кращого місця, ніж маленьке озеро посеред лісу. Але, коли місце обвішане рушниками та в повітрі стоїть запах смерті, чи можна взагалі вижити та не стати обідом русалок?

_ _ _

– Зоря! Зоряна! – мати викрикнула з білої хати, розфарбованої в червоних квітах. Солом’яний дах продовжував сохнути після нічного дощу, що ближче до ранку вщух. Стара жінка, ховаючи біле волосся під хусткою, вибігла на двір, до своєї наймолодшої дочки, що в цей час спокійно збиралась, натягуючи на ноги товсті шкіряні чоботи, – Подумай трішки ще. Не зарано-м тобі йти?

– Мамо, усе буде ладно, – Зоря спокійно взяла до рук сумку, заповнену лахміттям та попрямувала з двору, трава якого так й хотіла залоскотати підошви. Обережно відкривши огорожу, вона попрямувала далі, залишаючи мати саму з гусьми, що вже намагалися зжувати края спідниць.

Чорнозем, що розкривався по всій території маленького села, хрустів під товстими каблуками. Коротке світле волосся заховане в різних платинках. На плечах кунтуш, військовий, темний. Втім це тільки на думку старої, яка бажала бачити свою милу в рядах відьом-Характерниць. З тонкими шаблями, що можуть розрізати й волосину. З видимими борідками на підборідді та під вухами, що значили відьомське походження. З широкими плечами, що терлись одна об одну в цьому сестринстві, під яке стелиться братерство. Втім нічого з цього в ній не було.

Ні шаблі, тільки звичайний ніж для риби, що ховається в сумці. Кунтуш в когось куплений на міському ринку за кілька днів від цього місця. Може й стягнутий з тіла, яке тільки впало у бою, втім про це знає тільки той, хто принес його на стіл, вкритий амулетами та збруєю. Плечі не широкі, як в деяких дівчат, що пишались тілами, які їм дарував Жад Сонця. Не спритна, не навчалась в академії, навіть не знає про трави, що іноді можуть показати гнізда нечистих. Навіть борідка не була густою, як в інших. Вистачає лише витривалості та краси, щоб спочатку випросити в одного з сусідів вудку в обмін на рибу з страшного озера, що ховалося посеред лісу.

Темного, де серед густих сосен, берез та дубів можна було почути дивний шум. Чи шурхотіння кроликів і білок. Чи завивання вовків, які готові були пробігти й кілька сотень сажнів тільки відчують жертву поруч. Чи свист Шумів, що в своїх зелених шубах з листя ховалися в кущах, очікуючи, коли зможуть завести ще одну жертву в хащі. Де ближче до водойму на деревах вішали рушники з вишитими матерями, калиною, виноградом та зорями. Кожен різний, втім всі як один. Всі, як маленькі історії дівчат, що з різних причин потрапили під воду. Втім, коли мати хоче бачити дитя вправною, а за вудочку треба віддати рибний борг – думати не дуже приходиться. Треба діяти, навіть якщо на тебе повернулись десятки жаб’ячих очей та великі білі дерева наче спостерігають за кожним рухом.

Всівшись на маленький причал, що, здавалося, існував лише для риболовлі, Зоря закріпила на гачок черв’яка та кинула у воду, тримаючи палицю з прив’язаною ниткою. Це не було місце для сіток, чи навіть для жорсткої сили. Треба було спокійно вичікувати, поки навколо проходить шум лісу. Такий спокійний та дуже тихий.

Сонце все ще яскраве, втім не тепле. Небо блакитне, однак здається темнішим за нічне. Секрети, що ховаються між деревами, все ще закриті від її темних очей, що продовжують слідкувати за маленьким поплавком, який готовий був порватися навіть від сили найменшої рибки. Десь почав кричати ворон, змушуючи повернути голову. Поганий знак, як казали люди з села. Нечестиві чи сама Смерть прийшла. Зі своїм дівочим вінком, під яким розкривалося пухке обличчя з квадратною щелепою. Все ще схожа на Життя, втім її вигляд завжди оманливий, як в чоловіків, підвладних Жаду Місяця. Лагідних і елегантних, гарних і чарівних, сильних і жіночних. Ніби кожен з них мав можливість породити створіння, поки Сонячні просто дивились, роздаючи свої частинки тим, кого вважали вартими.

– Підклюй вже, – дівчина роздратовано зітхнула, піджимаючи брова до повік, що постійно кліпали.

Втім риби так й не було. Правилонь казали, що це озеро прокляте, але треба було перевірити. Вода спокійна, без хвиль. Вкрита різними водоростями та травою. Якби туди хтось захотів влізти – став би нечистим тільки подумавши про це.

І зараз, перед тонкими ніжками в здоровенних чоботах, почали розходитись хвильки. Спочатку легкі та спокійні, даючи довгому, чорному як дно океану, волоссю піднятись до поверхні. Потім різкі та високі, коли руки з довгими сірими нігтями вхопитися за дерево, піднімаючи тіло.

– А-а-а! – Зоря вдарила русалку по голові палицею, намагаючись захистити себе від цієї зустрічі, втім нечисть, майже стрибаючи з місця на місце, все ж притисла її до причалу, що постійно хрустів від кожного руху. Мокрі пасла прилипли до розкритого обличчя, яке показувало тільки рот. Наче пелюстки квітки, що тільки розкрилась під теплими променями. З маленькими, втім гострими зубами, що готові вчепитися у шкіру та перетворити її на кривавий фарш, що ніяк не загоїться. З величезним горлом та язиком, які тремтіли від кожного вдиху. На щоки повільно капала холодна слина, кольором схожа на зелену.

Втім розкриті, зморщені від води, губи повільно закрились, відкриваючи несправжню фізіономію. Наче в мотанки, яку ніяк не замотають. З великими, наче в риби, карими очима. Витягнутим носом та тонкими губами, що трішки нагадували формою риси голови щуки. Товсті брова затримали в собі кілька гілок водоростей, які, наче, хотілося прибрати, втім також хотілося зберегти пальці.

Русалка. Ця дівчина була наче її уособленням. Нежива, втім спритна. Холодна та мовчазна. Як холодне тіло, що вже забули під пласким шаром води. З відчутним запахом холодних ягід та риби. Втім така… Приваблива? Не сказати, що живій дівчині, яка майже горіла всередині, було досить приємно від думки про те, що її торкнуться руки, наче вимазані в трупному слизі та бруді. Втім знову поглянувши на обличчя, яке точно лякало, тіло наче вступало в період, коли всі можливі рухи змушували внутрішні м’язи напружитись, а внутрішнє бажання ставало набагато сильніше.

– М… Мені тре риба, – сонячна дівчина, наче забувши про небезпеку, все ж вирішила сказати захисниці проклятої води свої наміри. Це, на диво її самої, якось допомогло продовжити її життя, змусивши русалку встати на ноги, продовжуючи дивитись на майже паралізоване від страху тіло. Ніж вже давно забувся, змушуючи тільки спостерігати за тим, як водяна діва знову пірнає у воду, наче там не було й дна.

Одним стрибком, тримаючи щось в руках, Русалка кинула за чорняву голову великого сома, що почав плескатись на повітрі, намагаючись знову потрапити до води. Йому таки вдалося, через що захистниця цього розмокшого болота наче розлютилась, все ще маючи один і той самий вираз обличчя.

– А… Мені чимось одплатити? – Зоя повільно повернула голову до водяної діви, що не могла сказати й слова, тільки видаючи грубе і протяжне хекання та мичання. Та й чим можна було заплатити нечисті, що тільки і шукає життєвих сил? Ніж не підійде, хрестик або мішечок трав також. Можна… Дати частину себе. Кров, що постійно текла. Волосся, яке деякі обожнювали, хоча воно й було настільки коротким, що це вважали протистоянням церкві. Сімя чи щось схоже, що тримало в собі одну з частинок нового життя. Не сказати, що всі варіанти були краще одне за одного, втім коли перед обличчям стоїть страшна жінка, що схожа на уособлення того, що так хотілося побачити… Це все ще било по бажанню чогось ще. Особливо коли на темні очі потрапили босі стопи, що готові були наступити на неї, наче на комаху.

Кивок. Русалка ніби-то читала думки, продовжуючи дивитись на червоніюче обличчя, що ніяк не могло охолонути. Та й що сказати… На те була причина. Перед нею з води вилізла гола дівчина, приблизно її віку, що продовжила дивитись на неї, поблискуючи на сонці. Але то були тільки луска. Така маленька та тонка, що здавалась схожа на шкіру, що покрита рідким слизом. Груди маленькі та пусті, прикрашені темними сосками, що точно напружились, вкриваючись легким рум’янцем. Все волосся на тілі вкрите липкою рідиною, що просякла все, ставши одним цілим навіть з лобковими пасмами, які закривали саме тепле місце, яке трималося закритим кілька, якщо не десятки, років.

Але сонячна дівчина наче й не мала ніяких питань. Якщо вона дасть щось, їй віддадуть рибу з проклятого озера. І до цього, мабуть, її й готував Жад Сонця, що змусив до того маленький клітор збільшитись та стати чимось схожим на орган, що постійно тремтів під домашніми спідницями, де вітер міг просочитись усюди.

Пальці хотіли було стягнути кунтуш та сорочку, відкриваючи себе тій, що змушувала відчувати стільки емоцій, скільки кольорів у веселки. Спокійна, що страшно. Гарна, що серце починає тремтіти. Сексуальна, що статеві губи почали грітись з дзвінким клепанням змазки. Втім тільки поглянувши на сумку, дещо згадалося. Ніж! Витягнувши кулінарну зброю, Зоря повільно провела лезом по долоні, протягуючи її до водяної діви, що майже приповзла на колінах.

Тонкі губи повільно відкрились. Пелюстки голови, трішки розійшлись, наче при спробі відремонтувати дзеркало, чи скло. Язик доторкнувся до рани, з якої маленькими річками текла кров. Шершавий та гнучкий. Наче стираючий шкіру, залишаючи лише тонкий шар, на якому ніхто не побачить лінії життя. Твердий кінчик повільно розкрив м’язи, порізані проти волокон. Теплі. Тремтячі від кожного руху. Майже залізного смаку.

Темні очі, схожі на заховані в темряві місяці, піднялися, роздивляючись обличчя, що червоніло, тільки відчувши як все стискається між ногами. Як стегна напружуються, коли вкрита слизом рука опиняється між ними. Як плескіт слини стає таким голосним, що складно почути й власні думки. Як кров швидко прямує по тілу, змушуючи з нетерпінням очікувати чогось ще. Очікувати, що сірі нігті легко розірвуть одяг, прямуючи до чутливих місць, що ніяк не могли ослабнути. До маленьких грудей, збираючи їх в долоні та легко стискаючи, щоб вказівний з великим пальці клацнули по соскам. Відтягували, розкручували, м’яли та розтирали. Ніжно, чуттєво, втім з помітною силою вже давно навченної на собі дівчини.

Очікувати, що холодні пальці пройдуть до живота та стегон, легко виводячи круги та повторюючи кожну зморшку, що ближче до паху. Будуть гратись з крученим волоссям, між яким ховається маленька голівка. Пройдуть до червоної плоті та з силою притиснуть самоповагу до підлоги.

Очікувати, що подушечки почнуть розтирати вологі нутрощі. Будуть натискати на маленькі пагорби та розкривати внутрішні статеві губи, розкриваючи кінцівки аж до помітних канав. Змусять довгий клітор тремтіти, поки ноги не почнуть мимовільно тиснутись до тулуба. Тулуба, що ніяк не був схожий на ті, якими пишались жінки, прикрашаючи його намистинами, одягом різних кольорів та фасонів та кров’ю ворогів, яка слугувала їм як лубрикант для маленьких членів чи дивна вода, якою часто вмивали долоні.

Так продовжувати і продовжувати, поки думки зовсім не зникнуть, залишаючи лише одне бажання. Бажання настільки сильне, що встигло деградувати до одного слова, яке складно було сказати вголос. Горло могло тільки вигукувати, хоча й це складно було назвати чимось розбірливим. Щоб до голови вдарила хвиля оргазму, яка ніяк не вщухала, поки не сама по собі спаде, тільки пальці, вкриті залишками цього акту, зупиняться. В слизі з білим відтінком, що наче горів на прохолодній шкірі.

Рот повільно відтягнувся від долоні. Кров все ще продовжувалась, втім цього було достатньо. Поки Зоря, прийшовши до тями, намагалась обробити рану, Русалка знову стрибнула до води. Хоча, здавалося, нічого не змінилось, втім захисниця водойм набагато спритніше витягла досить великого коропа, який плюскав в руці, поки його тримали за хвіст.

– Д… Дякую! Я ще прийду! Дякую-дякую! – сонячна дівчина все ж забрала рибину, повільно відходячи. Але, наче подумавши над чимось, вона знову поглянула на нечисть, що продовжувала сохнути на повітрі, що смерділо різною пліснявою, слизом, брудною водою та, в деяких місцях, равликами. Підбігши до Русалки, Зоря її поцілувала в губи, повертаючи назад до села, – Чекай трошки!

Може це й була їх перша зустріч, втім не остання. Може після того, як риба потрапила до місцевого рибалки, дівчина постаралась знову прийти на озеро. Може Русалка все ще там чекала, поки її сестри ховалися під водою, слухаючи мову, яку ніколи не чули. Може знову й знову потрібно було витягувати рибу з маленьких проходів, що вели до Підземного Царства чи навіть самого океану. Хтозна, може маленькі мрії стануть реальністю. Втім єдине, що точно стане правдою, – Зоря знову піде на це озеро. З різними травами чи їжею, яку водяні діви вже не скуштують. Може маленькими іграшками, які залишились зі старих часів. Але прийде, як і обіцяла.