Хитра почвара
Враз посипалось каміння
шкіперу пряменько в тім'я:
привид-дух в сукно вгорнувшись,
закружляв, стращав, угукав,
пацюків нагнав ще й хрюкав.
Покотились миттю з гроту,
стукались лобами – зльоту.
Позбивали геть коліна,
змучені лягли поліном –
так і спали спина в спину.
На зорі хоробрість вбравши,
лізли сонні звівши шпаги.
Капітан, Дон Довжелень,
вів в заглибину весь день
з думкою: «Я молодець».
Дивним чином віднайшли
скриню з золотом – несли.
Волоком тягли до ночі,
повилазили їм очі –
та гріли душу тії гроші.
Роздивлялись осторонь,
щоб ізнов: «Ой, бог боронь!»
не здогнала їх почвара.
Марно – хитра чатувала
й несподівано напала.
“Вирви коси” утікали,
золото порозсипали
й полетіли в отвір лихо,
тільки вітер ззаду свиснув –
повернулися із нічим.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!