Пригоди піратів

Раптом, Посейдон всесильний

винирнув стовпом нависши:

– Золотом не поділились?!

Обберу тоді до нитки!

Жарти не люблю – скупиндри!

Хвильний вал увись здійняв,

корабель хитав, жбурляв,

навалився що є сили –

щогли над водою звисли…

Отаке життя, хай скисне!

Наспіх з трюмів вибігали,

прихопили хліба й фляги,

всілись в човен і помчали,

якнайдалі, якнайдалі –

слізно з кораблем прощались.

Їх акула здоганяла,

коси дибки на раз встали.

Добренько, що не здорова –

веслами побили морду,

в глибину нирнула гордо.

Сонце гріло, не до жартів,

поховались навіть хмари:

жарились, мов карасі,

на масній сковороді –

порятунку вогник тлів.

Скільки море їх тримало –

вже ніхто й не пам'ятає.

Підібрали моряки

з корабля “Ми ще Орли” –

висадили в Сомалі.

Розбрелись вони по хатах,

заливали медом рани,

підстригали коси драні.

Довго будуть тямкувати –

більш не прагнуть йти в пірати.