залишив себе

вийшов із себе закрив за собою

ключі загубив між думками і тьмою

мій подих об стіни б’ється луною

я більше не той хто був ще зі мною

дзеркала холодні не брешуть не рвуть

показують правду яку розтинають

я бачу каркас що повільно тліє

і жоден із швів вже більше не зігріє

вчора ще мав хоч якийсь орієнтир

сьогодні рухаюсь ніби пунктир

мій голос всередині впав і затих

тепер там не крик а бетонний обрив

стираю себе як помилку в коді

як файл що застряг на останньому вході

я більше не світло і навіть не в моді

я просто ніхто у власній свободі

час не лікує він давить на груди

він тихо ламає і навіть без люті

я сам собі вирок і суд і підсудний

і фінал мій простий: залишитись відсутнім

я десь між “було” і порожнім “тепер”

між тишею що прорізає як нерв

я не помер я просто стер

себе до нуля… не впізнаю тепер