Колискова дощу

Шепоче дощик за вікном,

Нашіптує казки тихенько,

Укутує солодким сном,

Постукує у скло легенько.

А ніч ховає світ у тінь,

Й думки пливуть, мов субмарини,

Поміж чудних химер-створінь

Занурюються у глибини.

Глибини, замкнені в мені,

Там тиша дихає тривожно,

Де крок від правди — до брехні,

Де заблукати легко можна.

Ніч легко входить в тихий дім,

Перевзувається у капці,

І дійством дивним, чарівним

Сни сіє, ніби мак на грядці.

Вони лягають на думки,

Торкають душу так несміло,

І тануть, мов нічні зірки,

Що впали в море й не згоріли.

І вже не страшно у пітьмі,

Бо дощ шепоче колискову,

Й пливуть у сонній глибині

Сни та думки такі казкові.

І я пливу на глибині,

Де сон тримає, наче море.

07 квітня 2026 р.