Тепла дощова весна

*Лук'ян*

На наступний день, я дочекався поки в класі нікого не залишиться, окрім мене та Гамара Тараса. Багато хто з однокласників пішов їсти, деякі просто повиходили на вулицю чи кудись ще. А для мене це був чудовий шанс – я витягнув шапку хлопця з рюкзака і рушив до його парти, поки ніхто не прийшов. Тарас сидів, клацав щось в телефоні та зовсім на мене не зважав, навіть не помітив як я підійшов.

– Привіт, я.. ее.. шапку хотів вернути, – звернувся я до нього, в душі картаючи себе за те, що заїкнувся.

– Привііт, – протягнуввін, мигцем глянувши на мене, подякував і забравши шапку з моєї руки, втупився назаду свій телефон.

Тож я поспішив забратися геть. І якраз вчасно, бо до класу залетіли дівчата, щось жваво обговорюючи. Я сів за парту, мабуть, настав час моїх канапок. Нагнувшись по рюкзак, я зняв його з гачка і поставив собі на коліна. Відчинив, канапки вже на мене дивилися. Я витягнув кульок і виклав його на парту - нарешті посмакую! Я був голодний ще після першого уроку, ледь дочекався великої перерви..

***

Я перевдягався на фізкультуру, хотів накинути поверх майки світшот, коли в мене вихопили його з рук. Це був Мар'ян. Починається..

– Віддай, – простягнув я руку щоб забрати, але Мар'ян лише помахав ним мені перед очима і кинув Семенові.

Я підійшов до Семена і повторив своє прохання. Той лише підняв світшот над своєю головою і насміхаючись промовив:

– Попробуй забери.

Як тільки я наблизився до нього щоб вихопити свою річ, як Мар'ян Півень зняв мені з обличчя окуляри.

– Цікаво, мені будуть пасувати? – він натягнув їх на своє обличчя і повернувся до Семена, вимагаючи відповіді.

– Хуйня, – промовив той сміючись.

– Віддайте мої речі, – попросив я.

– Так забери, в чому проблема? – скривився Семен.

Я знову наблизився до нього, простягаючи вверх руку щоб вихопити свій світшот, але Офир кинув його Мар'янові. Я підійшов до Півня, а той кинув назад Семенові. І я як той песик між ними двома бігав. Окуляри свої я так і не забрав. Мар'ян махав ними наче гопник ключами, а я боявся щоб він з ними нічого не зробив, в іншій руці тримав мій світшот і коли я знову спробував його в нього забрати, то він мене відштовхнув від себе з такою силою, що я добряче гепнувся на сідниці. В очах потемніло, було відчуття, що я головою об щось вдарився, біль віддавав аж у скронях.

– Гомик, ти так близько не підходь, – почув я його голос, але замість обличчя, бачив темряву.

Коли в очах нарешті почало розвиднюватися, я різко підвівся, налаштований забрати від них свої речі. Але натомість побачив Гамара, який тримав в своїх руках мої окуляри, а іншу руку простягнув до Семена, вимагаючи мій світшот, який тому кинув Мар'ян.

– Шо? – запитав Офир.

– Светр віддав, – промовив Тарас.

– Забери, – відказав той.

– Дай сюди, – вимогливо попросив Гамар.

Семен не зрушив з місця, махаючи ним в себе над головою.

– Я зараз спущу з тебе штани, якщо не віддаси, – почав він підходити до нього.

– Вже, розігнався, – Семен кинув в Тараса мій світшот.

– Так би й зразу, – промовив Тарас, розвертаючись до мене і простягаючи мені мої речі.

– Дякую, – глипнув я на нього з вдячністю.

– Нема за шо, – відказав він і пішов до лавки.

Семен з Мар'яном вийшли з роздягальні, злісно глипаючи на мене. Я розвернувся до іншої лавки, щоб перевзутися. Коли почув голос Тараса:

– Лук, в тебе вся срака біла.

– Йопересете, – я тихо вилаявся і глипнув наскільки дозволяла спина назад, в мене не те, що сідниці були білі, в мене ще й стегна такими були, щоправда, трішки менше.

Я накинув на себе світшот і перевдягнувши взуття, пішов до вбиральні приводити себе в порядок.

***

Після фізкультури я чимчикував до класу. Майже перед дверима ті 2 дегенерата – Семен і Мар'ян, знову мене перехопили. Ну що знову?

– Давай, – швидше наказав ніж сказав Мар'ян до Семена.

Той в свою чергу нервово перебирав якийсь папірець в руках, який простягнув мені. Мар'ян штурхнув мене в плече, а тоді вони мене покинули, зайшовши до класу.

– Що хтіли? – запитав Тарас, я здивувався як він взагалі біля мене матеріалізувався.

– Дали папірець якийсь, – відказав я і розгорнув його. Всередині кепським почерком, так що я ледь розібрав, писало:

очкастий п..пососеш??

– Вааау, – протягнув Тарас, – хлопці вийшли на новий рівень.

Я відчував, як моє обличчя починає пашіти. Ті двоє, зовсім уже..

– Не зважай тай все, – відказав Тарас зацікавлено поглядаючи на мене.

Я нічого на це не відповів, то ж Тарас покинув мене самого на коридорі, а сам пішов до класу. За декілька секунд зайшов і я, дивлячись уперед, хоча відчував, що за мною стежить чотири пари очей.