"Стара подруга Самотність"

Я сиджу у темній кімнаті,

прикрашеній місячним сяйвом.

Остання цигарка у пачці

в тютюновім тумані зникає.

Рапсодію спокою й тиші

перериває тихий скрип.

Ти знайшла мене знову —

обертаючи голову,

я у темряві впізнаю твою тінь.

Ти приходиш у зоряній мантії,

ти з’являєшся тільки вночі.

Велична пані Самотність

у короні розколотих мрій.

Встиг забути губи твої,

чорну сукню,

інкрустовану черепами

нещасних,

що в розпачі

віддали життя

і стали нитками блідої вуалі.

Та ти знову мене обіймаєш

і у вушко тихенько шепочеш:

«Я чекала тебе,

я шукала тебе

і нарешті знайшла,

і дивлюсь у твої очі.

Пам’ятай:

люди щиро обіймуть лиш раз,

як душа в небеса затріпоче,

а я завжди кохаю тебе,

мій чарівний,

мій нещасний,

наївний хлопче»