Kosmo

Покине сонце місяць і той згасне

Зірки укриють кожну мить буття

І втратить сенс усе що є прекрасне

Той дивний шум нічного каяття

Так тихо-тихо йде у забуття

Отеє слово, що було не ясне

Немає ж звідти йóму вороття

Із того місця де є сонце красне

І запитається тоді у себе власне

Звіздар, у пошуках новóго відкриття

Землі, де сонце досі ясне

Засвітить словом новóго майбуття

Воскресне з прірви нóвого буття

І всеє те, що лишиться не ясне

Забуде путь до мого співчуття

І втратить сенс усе оте прекрасне

Чий смисл і посил мені не ясне

І слово й діло мого відчуття

Оті страждальники нóвого буття

Оті чий звук доносили неясне

Оті що тихо втéкли в забуття

Новóго й найновішого буття

Старої тори дітям вже не ясне

Отеє нове й дивне поняття

Старі й старійші думи це прекрасне

То полум'я обійме в собі красне

Законів звíздаря і мого каяття

І ясне стане миттю знов неясне

І зловится на думці вороття

Що всеє те, що було нам не ясне

Лежить в обіймах там де сонце красне

Володарі старого відкриття

Воскресне з прірви нóвого буття

І всеє те, що лишиться не ясне

Забуде путь до мого співчуття

І втратить сенс усе оте прекрасне

І запитається тоді у себе власне

Звіздар, у пошуках новóго відкриття

Землі, де сонце досі ясне

Засвітить словом новóго майбуття

Так тихо-тихо йде у забуття

Отеє слово, що було не ясне

Немає ж звідти йóму вороття

Із того місця де є сонце красне

Покине сонце місяць і той згасне

Зірки укриють кожну мить буття

І втратить сенс усе що є прекрасне

Той дивний шум нічного каяття