Острів

Острів в океані,

Близь його свіженький бриз

Лиш старий сидить в панамі

Тихо бурмота під ніс

Бачу бачу мої гори

Мої Карпати серцю рідні!

Ті полонини неозорі

Духмяні пахощі ягід лісних

О ні.. марить марить мені очі

Сліпить Сонце й виїдає

Прекрасні спогади природи

Не вдома вже давно, рідна матусю

Занесло, як того Маклая

В такі краї, що земляки б подумали невже ж я збожеволів

Хоча зараз вони були б і праві

Потрохи клепку мені зносить від морської солі

Вижив лиш єдиний з екіпажу

Дарма послухав австріяків

"Їдь в Америку, там краще!"

Краще... такий курорт і ворогу не побажаю

На острові розжарених пісків, з якимись дивними й кошлатими дубами

Попрощатися не встиг з братами, з селом і з матір'ю...

Застидали би на кілька поколінь

Бодай тоді так думав

Не знав, що в Наддніпрянщині людей за худобу навіть не тримають

Не знав, що буде туга люта за рідною землею

Не знав... Здається більш вже нічого

Свідомість мою плавить як масло в каші

Пахне вершками.. чекай-но, дійсно запах йде з води!

Встаю на ноги мозолисті з разу так третього

Очам не вірю! Для певності ще раз протер

Карпати! Мати, я біжу до тебе!

Стежина, роками витоптана явилася в блакиті океану

Стоїть хатина дерев'яна, на підвіконні глечик з галушками

Цей аромат домашнього тепла...

Я йду матусю, син вже вернувсь додому...