Ангел.

Ангел, кров.

На горі де ідуєї розпяли Христа.

Бачив я Ангола, в кровавих рукавах.

Бачив я і небо яке запріло, тіки не в темно синій, а начебто кров'ю облилось.

І тоді всі зрозуміли, кого вбили!

На тій горі бачив я і себе, і тебе.

Мучилися ми, від не розуміння сього.

Але бути свідком неба, ні ти, ні я, не хочем.

І тут стоїть вибір наш, любий читачу, чи стояти осторонь сього чи волати поки не схаменяться стадо баранів.

Чи це образливо до баранів? Так, бо покидьки і не варті краплі сльози через них же і потікшу.

Я кричу і благаю читачу. Будь живим, будь собою, не бійся підлого люду. Бо як Ісуса не прийняли суспільство, тож і наша доля буде схоже, але чи готов ти покласти себе і волю через підлих сволоти без голової. Бо пам'ятай що як сина божого світ убив, так він і воскрес. І нам вернуться за те що ми не мовчимо, за те що ми існуємо посеред ніпів, за те що ми люди!?

Ангола в кровавих рукавах, не за нами прийшов, він прийшов людьми без власної честі, і тих для кого кохання лише гра. Тож будь читачу, улюблений ти мій, як ангел білий до коханих людей, а до безголових як тигр з колізею!