За страхом - життя

Ми будуєм ковчеги із власних застиглих вагань,

Забиваємо вікна, щоб вітер не випив тепла.

Але страх – це іржа, що без звуку і без покаянь

Роз’їдає вітрила, які нам надія дала.

Невідомість – як море, що дихає в темний фасад,

Ти стоїш на причалі, стискаючи в пальцях квиток.

А життя – це не спокій, не тихий занедбаний сад,

Це коли ти над прірвою робиш свій перший ковток.

Страх краде твої зими, міняє бурштин на пісок,

Він малює на стінах ілюзію — вічний граніт.

Але кожна відмова від кроку — це зайвий замок.

Замикає він душу в тісний і німий дефіцит.

Там, за межами зору, де обрій зникає у снах,

Розсипаються зорі — мов пил у нічну глибину.

Там немає знайомих слідів у вчорашніх снігах,

Лише серце, що слухає власну німу тишину.

Там згорають мости, що вели у безпечне «колись»,

Розмиваються межі у світі безкраїх стихій.

Коли очі в безодню без страху один раз вжились —

Там народжується твій найбільший і справжній прибій.

30 квітня 2026 р.