Пута

Коли тиша говорить без слів –

Затихають і рвуться розмови.

А мовчання, як зашморг із снів,

На вуста надягає окови.

Це мовчання не крила, а кліть,

воно п’є твої вчинки з болота.

Сльози ллє, мов заблудлий кричить,

Не знаходить ні тропки, ні броду.

Не народжений крок занімів,

задихнувся у власній облозі.

Час розтягує впертий порив,

і стирає сліди на дорозі.

Це випалює душу до дна.

І чекання не трунок —отрута,

Твоя воля — незрима вина,

Що без руху кайданами скута.

Сипле щедра рука сіль в живе.

У очах — крижане безголосся.

Час спливає, мовчання пливе —

Порожнеча кричить стоголоссям…

30 квітня 2026 р.