Покликані: Уламки світанку. Книга 3. Частина ІI

Святослав перекинувся на спину і ліг поруч із нею. Він відвернув голову до багаття і мовчки спостерігав, як вогонь грає у напівтемряві кімнати.

Дівчина лежала нерухомо, слухаючи, як її серце поступово заспокоюється. Поки світ перед очима поступово ставав чіткішим, дзвін у вухах зник, а легке запаморочення минуло.

Потім Вікторія повернулась до нього. Вона обперлась на лікоть і обережно провела пальцями по його плечу. Святослав залишався спокійним і байдужим, навіть не глянув у її бік.

Дівчина усміхнулась, лягла зверху й обхопила його стегна стрункими ногами, міцно притиснувшись усім тілом. Її м’які груди щільно прилягли до його холодних грудей. Заглянувши в його блакитні очі, що раптом спалахнули іскрами, вона жадібно вп’ялась в його губи.

Вікторія цілувала його гаряче, притискаючись ще сильніше. Святослав повільно провів долонями по її спині, спустився нижче й міцно стиснув пружні сідниці, ніжно масуючи їх. Дівчина відірвалася від поцілунку й знову занурилась в його блакитний погляд.

— Святе, між нами нічого не було, — рішуче та різко промовила вона.

Хлопець завмер від такої несподіваної заяви. Вона опустила очі та тихо додала:

— Так, Матвій поцілував мене… і все, — вже менш впевнено промовила вона. — Я не дозволила, щоб було щось більше.

— Як ти зрозуміла, що я здогадався? — розгублено спитав він.

Вона посміхнулась.

— По тому, як ти кохав мене, — знову заглянула в його очі. — Коли ревнуєш, ти стаєш диким під час сексу.

Святослав ніжно провів рукою по її щоках, відкидаючи русяве волосся з обличчя.

— Я тобі зробив боляче? Прости… Я не міг себе стримати… я…

Хлопець не договорив. Вона знову увірвалася в нього поцілунком. Він лежав нерухомо, повністю віддаючись її контролю.

Вікторія обережно відірвала свій поцілунок, відчуваючи, як він міцно притискає її до себе.

— Ну що ти, мені було дуже добре, — посміхнулась вона.

Вона знову замовкла, а потім нарешті наважилась продовжити.

— Матвій накинувся на мене так неочікувано… Я розгубилась… Я не очікувала, що він…

Знову замовкла: сльози, які вже давно підступали, не давали їй договорити.

— Тихіше, моя крихітко, — ніжно промовив він. — Не плач, моя дівчинко.

Він провів долонею по її обличчю і посміхнувся.

— Ти не винна. Тобі немає в чому переді мною виправдовуватись.

Дівчина нічого не відповіла. Вона лише поклала голову на його груди й міцно обняла його. Закривши очі та видихнула з полегшенням.

— Ти правда мені віриш? — невпевнено прошепотіла вона.

— Я тобі завжди буду вірити, — тихо промовив він.

Святослав гладив її по голові, перебираючи довге волосся.

— Ти не залишилась з ним, а прийшла до мене, зайнялася коханням зі мною і зараз лежиш голісінька саме в моїх обіймах…

Вона різко підняла голову та подивилась на нього, не відриваючись від його обіймів.

— Так, я лежу зараз гола саме у твоїх обіймах, — впевнено та голосно промовила вона.

Хлопець помітив, з якою пристрастю вона це сказала, і як її зіниці розширились.

— Святе, я хочу тебе ще… Ти навіть не уявляєш, як я знову тебе хочу.

Вікторію знову охопила хвиля збудження, що накрила її. Він лукаво подивився на неї й завмер в очікуванні. Вона знову поринула в його поцілунок, горячи від солодкої напруги, і стогнала ще до початку їхнього нового танцю кохання.

Це так його завело, що він схопив її за волосся і відсохнув від себе. Вона, важко дихаючи, жалібно подивилась на нього.

— Хочеш мене? — тихо спитав він.

— Так… хочу… — задихаючись, промовила вона.

Святослав знову потягнув її за волосся, трохи відкинувши голову назад. Перед ним відкрилася її зваблива шия, що так і манила його. Та він ледве стримував себе, щоб не почати першим. Він бачив, як вона його бажала, і хотів, щоб вона сама проявила ініціативу.

— Скажи це ще раз, — посміхнувся він.

Його рука обережно перемістилась на її шию й легенько притиснула її. Вікторія поклала свої руки на його і жалібно простогнала:

— Святе… — ледве вимовила. — Будь ласка…

Хлопець не відпускаючи руки з її шиї, притягнув її до себе й суворо промовив:

— Я хочу від тебе це знову почути.

— Я хочу тебе… — збиваючись на подиху, прошепотіла вона. — Дуже сильно хочу.

Він посміхнувся й легенько розслабив руку. Його дотик ковзнув від її шиї до грудей, і обережно стиснув їх. Вікторія заплющила очі та закусила губу, коли відчула його ласки — ті, що повільно зводили її до солодкого блаженства.

— Покажи мені, як сильно ти мене бажаєш, — прошепотів він. — Я хочу відчути це…

Її серце забилось частіше, і між ними промайнула невидима нитка бажання, що тягнула їх одне до одного.

Вікторія розплющила очі й спокусливо подивилась на нього. Повільно ковзнула руками до його грудей, впиваючись нігтями в холодну плоть. Від її дотиків він здригнувся — від тих повільних, звабливих прелюдій, які вона почала на ньому виплітати, немов тонку, небезпечну магію.

Дівчина притиснулась стегнами до нього, відчуваючи його тверде збудження. Вона не впускала його в себе — лише ковзала гарячими, вологими складками по голівці його члена.

Ледь розвівши ноги, Вікторія знайшла найчутливішу точку й повільно, звабливо почала рухатись, тручись об нього. Кожен ковзкий рух змушував його тіло напружуватись під нею.

Її нігті глибше впивались у його груди, залишаючи гарячі червоні сліди. Коли з її вуст почали зриватися дедалі голосніші, відверті стогони, Святослав накрив її губи поцілунком, приглушивши їх, щоб тиша замку не викрила їх.

Вікторія заплющила очі, міцніше обійняла його за плечі й віддалася наростаючій хвилі. Раптом її тіло сильно затремтіло, вона щільно притиснулась до нього — і кульмінація розлилась по ній повільною, солодкою, п’янкою хвилею.

Відірвавшись від його губ, вона дозволила вирватися останньому зірваному стогону. Дівчина повністю розслабилась, поклала голову йому на груди й ніжно обійняла, тихо прошепотівши:

— Я хочу ще…

Святослав засміявся.

— Ти сьогодні якась ненаситна.

— Тобі це не подобається? — усміхнулась вона.

Він ніжно почав пестити її спину та прошепотів їй на вухо:

— Крихітко, мені дуже подобається, як ти хочеш мене знову і знову.

Вікторія підвелась й заглянула в його блакитні очі, сповнені тихої ніжності, й ледь чутно прошепотіла:

— Не хочу, щоб ця мить між нами закінчувалась.