Глава 29. Фальш і справжнє
Замок Вогняного Крила
З кожною хвилиною сніг сипався все частіше, вкриваючи землю товстим білим покривалом.
Вікторія стояла на балконі й милувалась неймовірною засніженою красою. Вона піднесла долоню і посміхнулася, спостерігаючи, як густий сніг швидко вкриває її руку.
Раптом її погляд упав на постать, що повільно прямувала до замку. Вікторія насупилась й незадоволено спостерігала, як Святослав неквапливо підіймався сходами до неї.
У цей час сніг навколо нього наче відступав, а сніжинки, торкнувшись його плечей, танули, ледве торкнувшись його тіла.
Вікторія вже не могла дочекатись, коли його примарний образ почне розсіюватися. І ось нарешті це сталось: яскраво-біло-золоте сяйво від хлопця розлилось навколо. Було так світло, що здавалось, ніби сонце сходить посеред ночі.
Фальшивий образ Святослава почав танути, а на його місці з’явилася юна дівчина з довгим світлим волоссям і небесно-блакитними очима. Від неї линув запах літніх квітів серед снігу, а її дзвінкий сміх наповнив простір.
— Привіт! — радісно вигукнула Янголіна, коли підійшла до Покликаної.
— Привіт. Чого так довго? — незадоволено промовила Вікторія. — Я вже кілька годин тебе чекаю. Уже почала нервувати, що з тобою щось трапилось.
— Я ж не могла перетворитись на білого птаха одразу, як вийшла з Замка Першопредків, інакше чари розвіялись, тому мені довелось йти пішки, — спокійно промовила Янголіна.
У цю мить двері за спиною Вікторії розчинились, і до дівчат підійшов Святослав. Він подивився на Янголіну та посміхнувся їй.
— Ну що, вони повірили? — спитав хлопець.
— Звичайно, повірили, — посміхалась Янголіна. — Виявляється, ти мав рацію. Це було зовсім не складно: вони дивились мені в очі та навіть на мить не запідозрили, що щось не так.
— Я ж казав, що Першопредки дуже гордовиті та впевнені у своїх силах. Це й зіграє з ними злий жарт.
— Як усе пройшло з Хеленою? — тихо запитала Вікторія.
— За неї я хвилювалася. Я стільки разів показувала їй знак мовчати, а вона дивилась на мене, як на привида, і я вже боялась, що вона назве мене справжнім іменем, — радісно видихнула Янголіна. — Але вона розумниця, трималась досить гідно.
— Ти передала їй мій кулон? — руки Вікторії раптом затремтіли від хвилювання.
— Я поклала його з запискою на вікно. Хелена чітко бачила це.
— Чудово, — посміхнулась Покликана. — Все йде за планом.
— Так, тільки будь готова: на своєму святі тобі доведеться пролити чимало крові, — раптом суворо промовила Янголіна.
— А хіба може бути інакше? — спокійно відреагувала Вікторія.
У цю мить Святослав ніжно взяв Вікторію за руку. Їхні пальці переплелись. Покликана підняла очі до неба, з якого безжально падав сніг, і сумно промовила:
— Сніг замаскує мою кров на цій грішній землі… Все буде добре, — посміхнулась вона.
_______________________________________________________
Якщо ця глава вам сподобалась — буду щиро вдячна за лайк)
Попереду на вас чекає ще багато несподіванок)))
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!