Тримай мене

Я загубила себе у пустелі власних думок. Блукаючи там роками, я намагалася знайти... ні, не вихід. Мені було навіть комфортно у цьому павутинні з вічних питань та відповідей. Єдине, на що я так і не змогла відповісти: навіщо я змарнувала стільки років, шукаючи сенс там, де його ніколи не було?

А ти... Ти увірвалася в моє життя зненацька. Саме тоді, коли я остаточно застрягла у пітьмі. Наче поранений хижий звір, якого зграя залишила на вірну смерть, я блукала й знала: мене ніщо не врятує. Я не знаю, що ти розгледіла в моїй занедбаній душі... Але ти, наче перший промінь сонця на світанку, наче ковток крижаної води у нестерпну спеку, м'яко й тихо пробралася мені під шкіру. І лишилася там горіти ясним вогнем. Ти й досі там палаєш...

— Абсурдно тепер думати про життя… — іронічно посміхнулася Хоуп, ковтаючи жменю опіоїдів.