Подорожня

Чому безмовно ти стоїш

І дивишся на мене?

А потім погляди зустрілись –

І вже втрачаєш силу волі тримати очі на видноті,

Ховаєш їх у бік неволі – зникають з ними іскри ті,

Що вмить любов в красі шукали та візуально вподобали МЕНЕ.

Я красень. Так, але для тебе я не взірець краси і доброти.

Я невідомий лиш для тебе,

Я попіл там, десь у вогні,

Але для мене ти – це зірка

Кохана, мила ти людинка.

Хоч знаю тебе лише мить життя,

Та вже кохаю я щодня, але не знаю, як тут бути:

Чи каву пити, чи туфлі взути,

Аби ти трішки говорила більше.

В мене тріщить все моє днище,

На друзки розбивається душа.

Без тебе сумно й нудно днями,

Хоч ти тоді мовчала,

лише на мене позирала.

Твій погляд – наче небозвід

Ти мрія багатьох, напевно.

Зігріла душу ти мою вогнем,

Сама ж лишалася з відчуттям непевним.