Електронні книги / #диво (44)
Невидимець
Це небо було б, наче вдома, якби не дими.
Це місто було б, мов у казці, якби не руїни.
Ця тиша звучала би вітром, та знову гримить
І стогнуть у ранах земля та душа України.
Тривожаться, борються, люблять і рвуться із пут.
А я розриваю крильми світанкові заграви.
Збудив мене поклик дитини - і я уже тут.
Ось тільки знайти би того, хто мене оприявнить.
Того, в чиїм серці-горнилі гартується світ.
Того, чиї воля та сила - булат, а не криця.
Хто міцно стоїть, але ладен і вплав, і в політ.
Хто вірить у диво і в нас, але ще не боїться.
Того, хто не згуби лишень із небес вигляда.
Того, чия віра палка і зіркА, і безсонна.
Та істинний лицар, коли в його домі орда,
Хай гляне угору - в диму не побачить дракона.
А я би став поруч. А я б його в небо підняв -
Й земля би здригнулась од нашого вільного крику.
І ген би до обрію стала заграва заграв,
І знищила б тих, що людьми не були споконвіку.
Та знову на заході промінь останній зачах
І хором безладним співають у місті сирени.
В тіснім коридорі сумує за татком дівча,
Малює солдатам драконів і мріє про мене.
Душа її бореться, любить і рветься із пут.
Її не затримав притулок у доброму краї.
Мала войовнице, не втрать свою віру - я тут!
Не квапся рости - це болить.
Я тебе дочекаюсь.
...
Міелі
У чудесному світі Ідилії
проживають солодкі МІЕЛІ.
Білолиці, тендітні, мов лілії,
З пелюстОк оксамитових плаття,
срібнокосі, з руками умілими,
а в думках мають світла багато.
Вони з цукру мурують будиночки,
Мармеладні розчісують трави,
Всі усміхнені й добрими вчинками
Не хизуються, щирі, ласкаві.
Їх садки із медовими росами,
Є зефірні мости та дороги,
Чимчикують міелі всі босими,
Аби щастя нестИ до убогих.
Вдінуть крила - і стануть маленькими,
Щоб пройти прострові тунелі,
зберігають своїми серденьками
Для людей диво-мрії натхненні.
Перетворять солону сльозиночку,
На камінчик морський незвичайний,
Двох закоханих в лютому зимному
зіштовхнуть випадково за чаєм.
І дитину вночі колихатимуть,
щоб матуся поспала ще трохи,
Полетять між дрімотними хАтами
До таких, в котрих сльози-горохи.
А під ранок з приємною втомою
Прилітають додому невчасно.
Щоби доля людська була доброю,
Їхні крила стають нашим щастям.
...
ТРИ ДИВА
КАЛИНА
,,Стояла собі хатка - дірявий чобіток,
А в нім жила бабуся, що мала сто діток…»
Наталя Забіла
Здається, ніби, вчора, було ж це так давно,
Я доням гарну казку читала перед сном.
Забулися малюнки, віршовані рядки,
Та в спогади солодкі йшла в гості залюбки.
А знаєте, що сталось з бабусею й дітьми,
Як ми відклали книжку не на ніч, на роки?
Зима - снігами біла, весна - духмяний цвіт,
Там осінь знов за літом - десь ділись двадцять літ.
А діти у бабусі, як і мої, зросли,
в життя чудові мандри їх повели стежки.
І кожен у бабусі брав те, що взяти зміг:
Частинку її серця - любові оберіг.
Роздала до шматочка, провела за поріг,
Дітей благословила, щоб шлях легкий проліг.
Хустину білу взяла і, спершись до воріт,
Усіх з доріг чекала, щоденно з року в рік.
Мов іній, вкрив їй коси, коли ж прийшла весна,
Калина при дорозі у травні зацвіла.
В людей усмІшка тепла, в’їжджаючи в село,
Здалека - сива жінка, то ж кущ, як молоко.
Віночки білосніжні, як зірочки, листки,
а діти повертаючись, серденька принесли.
Калину обійняли, сльозинки, наче дощ,
Дитинство пригадали і як варили борщ.
Серця гарячі клали на квіточки дрібні,
Багряними ставали з них грона наливні.
Гірчать, немов розлука, калинові плоди,
Але ж які цілющі! Сердечко в них знайди.
МРІЯ ГОНЧАРА
Уяви море тепле, хвилями лоскоче,
історії шепоче, лиш розплющу очі.
Чи правда, може, ні, а хто це знає точно?
Одну з них розповім сьогодні вам охоче.
Гончар давно ростив у серці мрію дивну:
Створити щось таке, як Бог колись Людину.
Щоб ця земна краса усіх зачарувала,
зустрінуться тоді йому любов і слава.
Земля з глибин гірських дістала білу глину,
Джерел холодних - воду, а небо - краплю синю.
В долоні взяв, змішав, затанцювало коло,
Тремтіли струни сонця в хмарах загадково.
Тоненька, аж прозора, в майстра порцеляна,
народжується квітка - гарна і незнана.
На світ крізь неї глянув, так йому здалося,
звучить поблизу десь ангельське мед-голосся.
Таку ніхто не бачив, диво, наче з раю,
Бджоли почувся гул, нектар, пилок збирає.
Торкнулася крилом із фарфору пелюстки…
Зосталися від квітки й серця тільки друзки.
І розпач огорнув, від горя впав між трави
Та стало враз обличчя втішено - ласкаве.
Малі дзвіночки милі, дуже делікатні,
Наповнили повітря з неба ароматом.
Чи там завжди росли, гончар їх не помітив?
Шматочки порцеляни стали білим цвітом?
Кивають поміж листя щиро та привітно,
Зцілили серце вмить конвалії тендітні.
Забилось, ожило…Росу-сльозинку витер,
а мрії передзвін поніс на крилах вітер.
РІЗДВЯНЕ ДИВО
Дзвеніли в небі зорі, ледве чутно, ніжно,
це місяць цокав ріжками об їх кришталь,
Стрімкою променистою доріжкою
На землю Янгол в ніч Різдвяну поспішав.
Він до людей в долонях ніс з небес новину,
Як і давно колись до бідних пастирів,
Щоб привітали Матір і Святу Дитину,
І знову стоголосо зазвучав різдвяний спів.
Ступив на сонну землю, темно всюди й тихо,
не блимають у вікнах вогники ясні.
Невже поснули? Чи панує, може, лихо?
Хтось ніби схлипує серед дворів пустих?
У шубці за ялинкою, немов зайчатко,
Холодні руки і не страх, а синій сум в очах,
Дівчатко кучеряве кріпить паперову хатку,
Перлинки-сльози замерзають на гілках.
Ангелику, ти знав, що я тебе чекаю!
Дивись, яка красуня! Завтра ж бо Різдво!
Бабуся каже, що ця ніч велику силу має,
Бо до людей, хто щиро вірить, з неба сходить Бог.
Прошу, щоб мама повернулася з лікарні,
І усміхнувся тато, скасували карантин,
Так хочу вже у школу, друзів маю гарних,
І разом їхати в село, дідусь там сам один.
Благаю, зупини невтомний регіт воєн,
хай віруси в коронах зникнуть геть усі.
Вертеп у гості йде з дзвінкою колядою,
Земля неначе в пір’ячко загорнеться в сніги...
Прокинься, доню, люба, снилось що погане?
Ти плакала, молилася сьогодні уві сні...
Поглянь, як хтось ялиночку прикрасив між дворами!
Вставай, поможем татові повідгортати сніг...
Співали в небі янголи, раділи, що Різдво,
В снігах калина рум'яніла коло хати,
а над землею линуло: ,,Христос рождається! Славім Його!'
Бажаю всім щасливо святкувати)!
...
Вона і Небо
Вона і Небо. Двоє. Інші - тло.
Підвели очі в спогляданні дива.
Детить літак? Чи, краще, - НЛО,
чи несподіване затемнення світила?
Шукають привід. Марно. "Гей, мала!
Ти що там, Бога в вишині уздріла?" -
Хтось засміявся. А вона втекла -
Ділити Небо з ними не схотіла.
2009
...
Ранок
Сонце вранці піднялося
І на мить мені здалося,
Що народжується диво -
Стало ясно і красиво!
В небі пташка пролетіла,
І росинка затремтіла.
Погляд свій залишив промінь
На моїх теплих долонях.
І прокинулись жучок,
Мушка,бабка,павучок.
Білка хутко пробудилась,
Готувати заходилась
Для рідненьких малюків
Назбирала маслюків,
А зайчатко з-під росинки
Миє вуха,ніс і спинку.
Мишенята з ліжка встали,
З добрим ранком всіх вітали!
27.10.2021
...
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Слава Україні, аркушики! 🇺🇦
«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»
Т.Г.Шевченко
... Детальніше