Торрічеллієва порожнеча

Між нами — скло і ртутний герметизм,

Завмерлий тиск на позначці «ніколи».

У тебе кредо — сталий егоїзм,

Мій шепіт — ти сприймаєш як уколи.

Де Торрічеллі виявив межу,

Де, угорі, вже вичерпався кисень —

В собі, порожній спокій стережу,

І вчуся жити без твоїх освідчень.

Не тисне світ. Не дихає ефір.

Ми — два об’єкти в чистій порожнечі.

Між нами прірва — це і є замір.

А там ні болю, ні надій, ні втечі.

Там не літають птиці і слова,

І навіть пам’ять гусне — шматом ртуті.

Там вакуумна тиша нежива —

Наш замкнений фінал. І він без люті.

10 травня 2026 р.