Електронні книги / #порожнеча (15)

як невинність, непорочність.

порожнеча й невідомість.

досконалість, недоступність.

як туманність - лихо мучить.

пошук сенсу. непорушність.

як байдужо. ненавмисно.

вкрай знайомо. ненаситно.

як чорнило ллється в кодекс.

міна часу на журбу. неабияк.

трохи душно. невблаганність.

як незграбність. хоч невдовзі.

мозок змліє в чорній смузі.

*продаю крафтове смузі*

білий - точно не про біль.

він про вид. провидець. невідь.

як за вухами люцерна.

білий - клята панацея.

віддаю в заставу сцену.

ні чорта не відаю.

я його задрав питанням.

він не звик давать фідбек.

зберігає статус кво.

ось чому малий невіглас

точить зуб на біле тло.

(Чорна кава — чорні думки)

Капають сльози солоні у каву,

Тонуть у гіркості чорних думок.

Серце тріпоче, пощади благає —

Розум тримає на взводі курок.

Пара над чашкою — спогади кволі,

Димом тікають у темну імлу.

Їх розчиняє там зламана воля,

Морок ковтає і тягне в пітьму.

Кава холоне. І сльози стихають.

Світ повертається знов до життя.

Тільки всередині — пам’ять тримає

Ту порожнечу, що зветься буття…

19 травня 2026 р.

Між нами — скло і ртутний герметизм,

Завмерлий тиск на позначці «ніколи».

У тебе кредо — сталий егоїзм,

Мій шепіт — ти сприймаєш як уколи.

Де Торрічеллі виявив межу,

Де, угорі, вже вичерпався кисень —

В собі, порожній спокій стережу,

І вчуся жити без твоїх освідчень.

Не тисне світ. Не дихає ефір.

Ми — два об’єкти в чистій порожнечі.

Між нами прірва — це і є замір.

А там ні болю, ні надій, ні втечі.

Там не літають птиці і слова,

І навіть пам’ять гусне — шматом ртуті.

Там вакуумна тиша нежива —

Наш замкнений фінал. І він без люті.

10 травня 2026 р.

Куди поділись всі? Де ті слова,

Що гріли душу, що давали крила?

Чому тепер лиш тиша і трава,

І серце, що без бою вже втомилось?

Друзі, мов тіні, згасли без сліду,

Вітром розвіяв спогади холодні.

Я кликала – а відповідь у лід,

У ніч, що стала вічно безвихідна.

Я ніби є, та наче і нема,

Світ не помітить, якщо зникну раптом.

Сама собі... Порожня, мов зима,

Що не питає, чи болить нам втрачено.

Та, може, десь у темряві отій

Є промінь, що проб’ється крізь страждання?

Я ще стою. Я досі ще живу.

І, значить, маю шанс на світло зрання.

Де кожен порух змінює світи...

Сумні, одинокі, безсильно вразливі,

Даровані вітру і синьо-містам.

Часом нещасні і дуже щасливі

Міряєм погляд у темний загал.

Каміння лежить, а вода утікає.

Люди загрузли - піщаний мурал.

Зна́йдеться воля, що всіх ізгадає,

Тільки сьогодні - на втечу потал.

Сунеться хмара у сонці долоні,

Котиться вірою чиста сльоза.

Ми знов потонули у власнім полоні,

Тільки й здушила гаряча роса.

Ми ж таки люди і навіть без бою,

Часом глибокі, а часом пусті,

Ладні кричати - і стати горою,

Ладні мовчати - і сіять віки...

07.06.2023