Кілька мініатюр.

Тигр золотий пробігає крізь зарості, що одразу темніють за тином. З єхидною посмішкою на морді хитрим поглядом зирить на мене. У пащі тримає фіалковий цвіт. Розвернувся, стрибнув у напрямку хати моєї - до мене стрибками то вправо, то вліво побіг. Все ближче він...ближче...вже ось він!

Я повільно сповзаю, падаю вниз, спиною на землю (чи на підлогу?..) наче у світі, де невагомість і в просторі плавають речі повсякденні по хаті. Протупотів по мені цей тигр золотавий (як наче по мосту!), пірнає у вазу...зникає у ній! Тої ж миті я стрімко здіймаюсь на ноги. Бачу у вазі фіалковий цвіт зі стеблом, що як наче вена прозора - пульсує у ній червона холодною кров. Миттєво розквітнув пишнотою цвіт...одразу ж зів"яв. Кров наповнила вазу до краю і тигр золотавий вистрибує з неї. В очі мені кидає із пащі своєї квітку, що буцімто щойно зів"яла. Вибиває мордою скло віконне стрибком втікаючи з хати...застиг відображенням, малюнком чітким у дзеркальному склі - люстерка того, що висів на стіні напроти вікна, вибив якого тигр дивовижний...Посміхаюся я на малюнок єхидно, строю пику йому, тицяю дулю в картинку...

І раптом стемніло. Грохнуло, гримонуло! Падаю я, закриваю голову весь у тремтінні руками. То тріснув (мов тріснуло тисячі скалок!) БПЛА. Розлетілись уламки по хаті. Навколо мене замість помешкання - згарь, руїна, сміття. Життєлюбний, нажаханий я озираюсь - не бачу нічого, чорне усе, полотном фіолетовочорним...не бачу, бо сплю. У глибокому сні прокидаюсь - і справді, над головою небо, а навкруги - руїна, сміття та згоріла пустеля степів. Вдалині, поряд обрію, там - сидить золотий задоволений жахами, страхом моїм тигр із поглядом хижим та мудрим. Тінь від нього накрила мене, спадає, укрила весь світ мій, життя...І сміття будівельне, руїну по видноколу у сутінь холодну свою огорнула та тінь... - все те, що лишилось від хати, в якій прокидаюсь у ранок жахливо бордовий.