3. Зустріч.
<<Рух є життя... - аксіома. Але ж в нерухомості сховано думку, яка визначає той рух. Суперечність закладена вже в саме існування усього, що прагне життя...>> - завжди чомусь згадую цю нісенітницю щойно розплющую очі. Засяде ж дурня така в мозок! Настирна, аж далі нема де...
А весна відступає в минуле... - прощавай! До побачення, люба! Всміхаюся сонцю та небу, що білими хмарами вкрите, Та ж навстріч мені... - двоє безхатьків якісь, чи злодюжки у строях убивць-окупантів. Обличчям привітні та в їхніх очах - хамська зневага, презирство, злість та зненависть. <<Чо либися, бля?!...>> - питаються в мене. <<Та весна ж! Що, не бачиш хіба?!>> - відповідаю та собі іду далі. Бо знаю із ким маю справу - там мозок відсутній, чогось людського навіть немає.
Настрій зіпсовано вщент!
Проковтнув його, настрій зіпсований той. Проковтнув його так, як сонце ковтає своїм сяянням хмари... - пір"їнками білими що у синьому небі, в безмежному просторі волі! Я забуваю про зустріч злощасну з тима окупантами. Слухаю пісню птаха у славу весні, яка порухом листя стрункої тополі вітає мене та сонце, та небо у хмарах, та птаха...До зустрічі, люба!
...І як там не є, а добре, що рухаюсь ще по життю, яке шеляга навіть не варте... - бо істинно, рух то життя.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!