Коли мовчить перо

Коли перо спиняє вічний рух,

То світ стихає, глухне все навколо.

І засинає мій упертий дух,

Замкнувши думку у трухляве коло.

Замерзле слово нидіє в тиші,

Чорнило в жилах, наче лід, холоне.

Пітьма черкає тіні по стіні

І тягне обриси в мої долоні.

Вона стирає обрії й міста,

Малює ніч на згарищі світанку.

І тільки німота стиска вуста,

Що не зродили слова до світанку.

Та варто іскрі спалахнуть рядком —

І скресне крига, темряву світ змінить.

Слова карбують кожен новий крок,

І навіть смерть мене вже не зупинить.

14 травня 2026 р.