РОЗДІЛ П’ЯТИЙ „БОРОТЬБА”
В такі хвилини іншим стає час,
Коли ми відчуваєм смерті подих.
І змінюється світ довкола нас,
По-іншому стає усе довкола.
Ми хочемо змінити, та не в силах,
Того, що відбувається із нами.
І грає знову роль свою красиво
Безлика Смерть в життя людського драмі.
Лежить Наталя вся така бліда
Долоні її теплі трішки-трішки.
І з допомогою екрана: «ще жива», -
«Говорить» прилад біля її ліжка.
Андрій сидить і погляду не зводить
З її обличчя кволого, блідого.
А серце в грудях місця не знаходить,
Але не може вдіяти нічого.
Лише надіятись на чудо і чекати,
Чекати стільки, скільки буде треба.
І вірити, та лиш не сумніватись.
Й молитися про допомогу з Неба.
А час, здається, наче зупинився.
Хвилина вже на вічність стала схожа.
Сльозою розпач по щоці скотився.
Але слізьми, на жаль, не допоможеш.
В палату двері тихо одчинились.
Оксана до палати увійшла.
На нього гостро, сухо подивилась
І до Наталиного ліжка підійшла.
- Наталя як? – у нього запитала.
- Погано. – він їй тихо відповів.
З Оксаниних очей сльоза упала.
Стерпіти в серці біль він ледь зумів.
І погляд до Наталі повернувся,
Вона була прекрасна, хоч й бліда.
Він мимоволі, ледь помітно посміхнувся.
«Все буде добре, лиш би ти була жива.»
За руку взяв її, вона здригнулась.
Та заспокоїлась Наталя в тую ж мить.
Здалося, мов до нього посміхнулась,
Та лиш здалось, вона ще міцно спить.
Ще спить? – То ззовні тіло спочиває.
Насправді ж виснажена в боротьбі вона.
Зі Смертю бій веде, не відступає,
Заради нього бореться! Одна!
Ще бореться. Але спитай, для чого?
Якби ж то знала, що іще буде…
Можливо, й добре, що не знаєм того,
Що буде потім. Що іще прийде.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!