РОЗДІЛ СЬОМИЙ „ПОМСТА”
Травневим ранком сонячне проміння
Постукало тихенько у вікно.
Й, побачивши прекрасне в нім створіння,
Легенько їй на руку прилягло.
Відчувши дотик лагідний і ніжний,
Що сповнений любові і тепла.
Відкрила очі чарівні повільно
Прокинулася й опритомніла.
Високі голі стіни, біла стеля.
Наталя намагалася збагнути
Що сталося, що трапилось із нею?
І в голові чому ці дивні звуки?
Усе болить… і думати не в силах.
А хочеться згадати, що було?
Здається, марні всі її зусилля…
І знову все довкола загуло.
«Та, що зі мною?» - думала вона, -
«Чому я тут? І де я?.. Я згадала!
Андрій. Кав’ярня. Я стою одна…
А потім в одну мить усе пропало.»
«І зникло все! О, що я наробила?!
Біду накликала на голову свою!
Він винен, так! Та я ж його любила.
Ще й досі, досі я його люблю!»
В палату двері тихо прочинились.
Ввійшла Оксана, весело всміхнулась.
Їх погляди щасливі перестрілись.
- Нарешті ти до тями повернулась.
- Яка я рада бачити тебе,
Я вірила, що в тебе досить сили,
Щоби боротись за життя своє.
І ти перемогла, ти це зробила!
- Спасибі, подруго, я теж безмежно рада
Зустрітися з тобою в цю хвилину.
В цій непривітній і блідій палаті
Побачити близьку мені людину.
- А де Андрій? Ти бачила його?
У день той він зі мною розмовляв.
А я збагнути не могла того,
Що він мене і справді покохав…
- Ти думаєш він може покохати?
Тоді скажи, чому його нема?!
Не віриться, що просто так змогла ти
Повірити в його пусті слова!!
- Після того, що він тобі зробив.
Невже, забула, як тебе він зрадив?
Чи може він й тоді тебе любив?
Забудь його, прошу тебе, Наталю.
- Та він про тебе навіть не згадав,
Допоки ти лежиш тут у лікарні!
Вже не одну дівчину проміняв.
Для нього це не вперше, й не востаннє.
- Не вірю. Ні! Не міг мені тоді
Казати у кав’ярні він неправду.
Не вірю в те, що кажеш ти мені.
- Як хочеш. Я дала свою пораду!
Оксана вийшла. І пішла по коридору.
«Не вірю… Теж, знайшла, кого любити!»
А в цю хвилину східцями, нагору
Андрій ішов, в руках несучи квіти.
- Привіт, Оксано, ти йдеш від Наталі?
Скажи, прошу, мені, ну як вона?
- Привіт, Андрій. Мої тобі вітання,
Твоя кохана опритомніла.
- Та тільки ти, Андрій, не поспішай.
А краще, взагалі забудь про неї.
Тебе вона не любить, так і знай,
І каже, що це сталось через тебе.
- Й тепер вона ненавидить тебе.
І бачити тебе вона не хоче.
Прошу, Андрію, вислухай мене.
Не попадайся більше їй на очі.
- На що я сподівався? – Я не знаю.
Серце болить, немов у ньому рана.
Це важко буде, бо її кохаю,
Та більш не прийду. Прощавай, Оксано.
Він повернувся. Ще постояв з мить.
Згадалася Наталина палата.
І в грудях серце жалісно болить.
За його вчинки ось така розплата!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!