Коли не стане…

Коли мене не стане — не кричи,

І не впускай у душу порожнечу.

Ти свічку тиху запали вночі,

І відпусти тягар, що тисне плечі.

Коли мене не стане і в саду,

Проллється дощ важкий на чорні квіти —

Я більше в гості зранку не прийду,

І серце не зумію обігріти…

Не стій у пустці мовчки у журбі,

Не плач за тим, чого вже не вернути.

Я залишаю сонце лиш тобі,

І все, що ми не встигли осягнути.

Хай вітер виє, рве суху траву,

І сипле попіл на холодні стіни.

У кожнім подиху я оживу.

Ти не впадай у розпач на коліна.

Скинь біль гіркий, затисни у кулак

І крик німий, і безутішний плач.

Мене немає. Тільки чорний знак.

Прислухайся… Почуй… Прошу — пробач…

16 травня 2026 р.