Мертві шепочуть: «чуєш, ще трохи сил

Мертві шепочуть: «чуєш, ще трохи сил,

і ти поволі зможеш рушати далі.

Навколо нашої шкіри дрімає зима –

навіщо ж тобі у квітні такі печалі?

Квітень потрібен для сіяння в ґрунт.

Травень – щоб вилити небо дощами.

Тож десь у червні наші останні слова

Вже визріють на деревах важкими плодами.

Не плач – просто слухай мовчання води,

Ця повінь надовго в долині смертної тіні.

Так, мертві чули про прощення ворогів,

Але не тут. Тільки не в Україні.

Не плач, не дивуйся – дивися і запам’ятай.

Слова свої закарбовуй у пустці сторінок,

Щоб всі ці сльози і всю засохлу цю кров,

Складніше було би розпродати за безцінок.

Сонце вже сходить – і знову спливає наш час,

Але, як же добре, що ці слова – не останні».

І мова мертвих – тягуча й густа, наче мед,

Проходить гарячим повітрям крізь наші гортані.