ГНОМ’ЯЧА МІЦЬ

В офісі панувала та сама рідкісна, підозріла тиша, яку досвідчені співробітники зазвичай називають «затишшям перед повною дупою». Черговий робочий день добігав кінця, і навіть Ґронд сьогодні не кричав про квартальні KPI, а просто тихо сидів у своєму кабінеті, судорожно перераховував мідні монети у шухляді й бідкався Ґродулу на життя.

— Тобі добре, старий, ти про пенсію думаєш, — бурмотів директор, ховаючи порожню флягу. — А у мене двоє пацанів у Столичній Академії Гірничої Справи. Знаєш, скільки там один семестр коштує? Якщо нас ліквідують, мої хлопці замість дипломів отримають кайла й підуть у забій чорноробочими.

— Не ной, шеф, — похмуро відрізав Ґродул, не відриваючись від рахунків. — Моя дружина теж пиляє, що пора на дачу, помідори вирощувати. Але я як подумаю, що залишу цей дурдом без нагляду — у мене аж серце коле. Хто тут без мене дебет з кредитом зведе? Оті піджаки з вищого менеджменту? Вони ж тільки графіки малювати вміють.

Поки старші гноми бідкалися, Бролін вирішив скористатися моментом і нарешті втекти від офісної суєти. Він попрямував до напівтемної каптьорки технологічного відділу, де пахло старою міддю, машинним маслом і сухою шавлією. І головне — там була вона.

Ґлімда сиділа на дерев'яному ящику біля старого осцилографа. Замість звичного суворого офісного одягу на ній сьогодні був затишний, трохи розтягнутий домашній светр грубої в'язки. Вона виглядала такою домашньою і вразливою, що Бролін на секунду застиг у дверях. Проте її обличчя миттєво повернуло звичну маску ельфійської гордості й абсолютного, майже японського самоконтролю.

— Що, менеджер, знову ховаєшся від клієнтів? — холоднокровно запитала вона, навіть не повернувши голови.

— Я приніс нормальну каву, — Бролін підійшов ближче й показав дві мідні кружки. — Не з кулера. Справжню, контрабандну. Пам'ятаєш, як тоді?

Слово «тоді» важким ехом повисло в повітрі каптьорки. Вони обоє миттєво згадали той самий зимовий корпоратив три місяці тому. Гном'ячий міцний ель, напівтемний коридор біля кавоварки і той шалений, абсолютно не за регламентом поцілунок. Бролін, як звичайний самотній мужик, після того довго не знав, як поводитися, бо наступного ж ранку Ґлімда увімкнула режим «залізобетонного льоду».

— Ми тоді просто перебрали з алкоголем, Броліне, — тихо відповіла ельфійка, але її пальці, що стискали край светра, на секунду здригнулися. Це була єдина деталь, яка видавала її справжні почуття. — Регламент компанії не передбачає... особистих ліній на робочому місці.

— До біса регламент, Ґлімдо, — Бролін присів поруч на ящик, протягуючи їй кружку. — Ми працюємо в конторі, яку щодня намагаються закрити. Подивись на нас. Я — самотній менеджер, ти — горда секретарка, яка мріє вирощувати люмінесцентні гриби в печерах, а замість цього друкує вісімдесят знаків за хвилину. Може, досить удавати, що між нами нічого немає?

Ґлімда повільно взяла кружку, її гаряче дихання торкнулося обличчя Броліна. Вона подивилася на нього своїми глибокими очима, і крижаний захист нарешті почав танути. Вона відкрила рота, щоб щось сказати, і Бролін уже відчув, як серце починає шалено битися, наближаючись до кульмінації...

І в цей самий момент у закрите вікно каптьорки з диким гуркотом стукнула гігантська, напіврозкладена голова.

— Охренеть! — вигукнув Бролін, ледь не перекинувши каву.

За вікном, шалено махаючи шкірястими крилами, завис справжній крилатий зомбі-дракон. З його пащі стирчала голова мертвої людини з виразом обличчя типового вампіра-кур'єра. Дракон ще раз гупнув лобом у скло, відкрив пащу, і голова всередині нього загробним, але напрочуд буденним голосом промовила:

— Алло, «Гном’яча міць»? Вам тут це... есмеска прийшла з вищого виміру. Термінове повідомлення від Ради Директорів із преісподньої. Розпишіться за доставку в електронному табло.

Ґлімда, миттєво повернувши свій залізобетонний спокій, відчинила кватирку й брезгливо тицьнула пальцем у магічний кристал на шиї дракона.

— Що там у листі? — з кабінету вже біг переляканий Ґронд, на ходу втрачаючи залишки тверезості, а за ним дріботів Ґродул із бубном під пахвою.

Голова вампіра всередині дракона кліпнула очима й зачитала текст:

— Наказ номер шістдесят шість від Ради Директорів. У зв'язку з оптимізацією витрат та розширенням ліній взаємодії з магічними університетами, у ваш штат зараховано трьох студентів-третьокурсників на безкоштовну практику. Зустрічайте завтра зранку. Не забудьте забезпечити їх смузі та зоною для коворкінгу. Все, я полетів, у мене ще два замовлення в ельфійський сектор.

Дракон розвернувся, обдавши вікно запахом озону та сірки, і зник у підземному небі.

— Трійко студентів?! Третьокурсники?! — загорлав Ґронд, хапаючись за голову. — Та вони ж ні хрена не вміють робити! Вони підірвуть мені шахту!

Бролін подивився на обгорілий слід від крила на склі, потім на Ґлімду, яка вже знову стала холодною і зібраною ельфійкою, хоча її светр усе ще зберігав домашній затишок.

— Ну що, колеги, — похмуро посміхнувся Бролін, ховаючи розчарування від перерваного поцілунку. — Здається, наше затишшя офіційно закінчилося. Завтра до нас прийде молода кров, і щось мені підказує, що Рада Директорів прислала їх не просто вчитися, а щоб остаточно нас поховати.