ГНОМ’ЯЧА МІЦЬ

Офісна сигналізація заверещала так, наче її різали тупим кайлом. Магічна куля сферофона, через яку Рада Директорів транслювала свій пресинг, раптово замихтіла, покрилася тріщинами й вибухнула каскадом брудних фіолетових іскор. Верхнє освітлення згасло миттєво, зануривши кабінет у густу, маслянисту темряву. Але найгірше почалося під підлогою — звідти пролунав глухий, голодний гуркіт, від якого кавовий автомат жалібно здригнувся і виплюнув залишки сухих вершків. З нижніх ярусів через усі щілини почав просочуватися чорний, липкий туман — прадавнє Безжиття, воно ж Баба-вина, прокинулося через махінації «піджаків» та нахабне шпигунство стажерів.

— Мамочки! Моє дзеркало не ловить мережу! Тут усе заблоковано! — верещала відьмочка-мажорка, судорожно тицяючи пальцем у згаслий екран айфона. — Марку, зроби щось, мій тато засудить цю контору разом із шахтою!

— Які коворкінги, які айфони, дурні ви діти! — загорлав Ґронд, вискакуючи з кабінету з гігантським ломом на плечі. — Центральний ліфт заблоковано, магічні телепорти випалило к чортовій матері! Нас зараз просто зжере туман! Броліне, Ґродул, що робити?

— Єдиний вихід — старі закинуті штреки 1987 року! — Бролін підскочив до масивного залізного люка в підлозі приймальні, який верифікувався старою гном'ячою печаткою. — Вони не підключені до загальної магічної мережі Ради Директорів, туди Безжиття пробиватиметься довше! Всі за мною, швидко!

— Нарешті похмура, безглузда смерть у повній ізоляції від суспільства, — меланхолійно прошепотів ельф-емо Люціус, повільно підводячись із підлоги й поправляючи свій довгий чорний чубчик. — Це так концептуально. Хоча, мабуть, я все ж піду з вами, щоб не вмирати поруч із цими попсовими мажорами.

Бролін з розгону крутонув іржаве колесо люка, і вся компанія — старі гноми, менеджер, секретарка та троє переляканих до смерті студентів — буквально посипалася вниз, у сиру, прохолодну темряву закинутих тунелів. Ґродул, який замикав процесію, з усієї сили гупнув люком і заклинив його своїм магічним бубном, блокуючи прохід для чорного туману. Вони опинилися в лабіринті древніх штреків, де під ногами лежали напівзгнилі дерев'яні шпали, а вздовж стін тяглися старі іржаві рейки для вагонеток. Єдиним джерелом світла був тьмяний кристалічний ліхтарик у руках Броліна.

— Куди нам іти, менеджер? — Марк, чия біла шовкова мантія вже була повністю вимазана в сажі та гліні, судорожно схопив Броліна за плече. Вся його університетська зверхність зникла, тепер це був просто наляканий підліток. — Позаду щось дихає! Я чув, там щось клацає!

— Спокійно, мажор, тримайся позаду Ґронда, — жорстко відрізав Бролін, вдивляючись у темряву тунелю. — Ці штреки ведуть глибоко вниз, аж до серця підземного вулкана. Якщо проскочимо тисячолітнє зло, виберемося. Але треба йти тихо.

Проте тихо не вийшло. З глибини закинутого тунелю, прямо з рейок, назустріч їм почав підніматися величезний, антропоморфний силует, витканий із чистої темряви та застарілих боргових розписок. Це було воно — прадавнє тисячолітнє зло цих шахт, розбуджене корпоративними конфліктами й фінансовим голодом. Воно видало такий звук, наче мільйон незакритих звітів одночасно шелестіли своїми сторінками, вимагаючи людських жертв і податкових виплат.

— О боже, воно душить мою ментальну ауру! — пищала відьмочка, ховаючись за Марка.

— Це всього лише аудит... остаточний аудит нашого існування, — пробурмотів ельф-емо, але навіть у його голосі з'явилися нотки паніки, коли чорні щупальця туману поповзли по рейках прямо до їхніх ніг.

— Ґродул, тримай тил! Ґронд, не лізь на рожон, ломом ти туман не порубаєш! — скомандував Бролін, гарячково міркуючи. Він витягнув із покрошеної сумки стару шкіряну папку з паперовим архівом 1987 року, яку встиг прихопити з офісу. — Ґлімдо, мені потрібна твоя ельфійська стабілізація магії! Зараз же!

Він розгорнув пергамент Статуту прямо на іржавій вагонетці, що стояла поруч. Червоні магічні печатки на папері спалахнули тьмяним світлом. Ґлімда, миттєво підскочивши до нього, поклала свої тонкі, тремтячі долоні поверх його рук. Її залізобетонний льодяний спокій повністю капітулював перед моментом — вона дивилася на Броліна з чистим, неприхованим страхом за його життя, і в цьому страху було стільки тепла й ніжності, скільки він не бачив за всі роки їхньої роботи.

— Броліне, якщо ми зараз не виживемо... — гаряче прошепотіла вона, її дихання обпекло його щоку в напівтемряві штреку. — До біса регламент. Той поцілунок на корпоративі... це було найкраще, що сталося зі мною в цій клятій конторі.

— Ми виберемося, ельфійко, — впевнено відповів Бролін, міцно стиснувши її пальці. — А потім ми перепишемо цей регламент разом. Читай магічну формулу протидії!

Їхні голоси злилися в єдине ціле. Ельфійське заклинання стабілізації, помножене на гном'ячу бюрократичну залізобетонність Статуту, створило потужний імпульс. Світло від старої папки вибухнуло білим куполом, який з усього маху вдарив по чорному туману Безжиття, змусивши тисячолітнє зло з диким виттям відступити назад у глибокі тріщини штреків. Шлях уперед був тимчасово вільний, а попереду вже виднілося багрове, гаряче світіння підземного вулкана.

— Біжимо! — скомандував Бролін, не випускаючи руки Ґлімди з своєї долоні. Вони мчали вперед по рейках, а троє стажерів, важко дихаючи та спотикаючись об шпали, слухняно бігли слідом за старими гномами, остаточно зрозумівши, що реальне життя в шахті набагато складніше й небезпечніше, ніж будь-які казки Ради Директорів.