бурмалда

прокидаюсь, в роті смак біди,

телефон розряджений, в голові - сліди.

від думок, що вночі я намагавсь стерти.

написав, потім стер, бо боявся смерті.

не своєї - твоєї відповіді, ні.

холодильник гуде щось сумне у пітьмі,

там стоїть молоко, прострочене ще давно,

ми з ним схожі трохи, тільки він - у дні.

в новинах горить, я закрив - сумить,

відкрив іншу вкладку - там теж все болить,

але там є мемчик, і я посміхнувсь,

одразу згадав, що за вікном - жах.

хтось казав: знайди те, що любиш.

я знайшов - ти зайнята. значить, сам загинеш.

це не трагедія - це просто четверг,

екзистенційна аварія без похмілля.

наливаю каву, дивлюсь у вікно,

хтось іде кудись, наче знає давно

навіщо це все. завидую мовчки.

п'ю не каву. стою. залишаюсь. п'ятниця?