Прощальний дотик запізнілих рук…

Ми розминулись в часі і в дорозі,

Десь на пероні спалених надій.

Я знову на знайомому порозі,

Але цей дім уже давно не мій.

Квитків нема, вокзали опустіли,

І поїзд наш пішов у небуття.

Шалено разом бути захотіли,

Та запізнилися з тобою на життя.

Тікали дні, мінялися адреси,

Чужі обійми гріли вечори.

Ми грали ролі, як старі актори

В чужій виставі не своєї гри.

І ось тепер — зустрілися раптово,

Коли на скронях перший сніг заліг.

І кожен подих наш та ніжне слово

Спадають пухом на холодний сніг.

Пробач за те, що час безжально линув,

Що не зуміли долю вберегти.

Я запізнився… Ти пройшла лиш тінню,

Яку крізь роки не зумів змести.

Тепер ми поруч, та між нами стіни

З прожитих літ, обов’язків, розлук.

І тільки осінь сипле на коліна

Прощальний дотик запізнілих рук…

28 травня 2026 р.