Випадковості не випадкові

Сліпий туман січе нічні дороги,

Неспішно перехожий йде в пітьму.

І випадковість — натяк на тривоги,

Не знаючи ні звідки, ні чому.

Та кожен збіг — це виткане суцвіття,

Де нитку тче невидима рука.

Крізь лабіринти та глухі століття

Тече подій заплутана ріка.

Все ж випадковості — не випадкові,

Це Всесвіт посилає тихий знак:

Проллється дощ у краплі загадковій,

І хмари розійдуться просто так.

Мигтять вокзали, б’ють старі перони,

Шумлять дощі в розірваних плащах.

Купує він квиток — біжать вагони,

Вона ж — шукає свій забутий шлях.

Мільйон облич у дзеркалі перону,

Чужі розмови, кава на ходу.

Підкорені єдиному закону

Летять у ніч, долаючи біду.

Та випадковості — не випадкові,

Як підштовхнуть у плечі дві душі.

У погляді раптовім, випадковім

Затихнуть грози й проливні дощі.

Він просто озирнувся на хвилину,

Вона впустила парасольку з рук.

І Всесвіт уповільнив вмить лавину,

Спинивши часу нескінченний стук.

Був точний розрахунок у тумані,

І випадковість стала вже мостом.

Два імені, записані у каві,

Злилися в одне серце за столом.

30 травня 2026 р.